Але цього разу вирішили відкинути розмови про повсякденність... і поговорити про фундаментальне – на яких засадах сьогодні здійснюється місцеве самоврядування і чи легка це справа взагалі?!
– Олександре Васильовичу, основоположним принципом Європейської Хартії місцевого самоврядування є автономія місцевого самоврядування: правова, організаційна та фінансова. Яку з цих складових вдається реалізовувати найлегше і яку найважче?
– У принципі, всі вони взаємопов'язані, сьогодні відділити якусь окрему неможливо, адже «на папері» все написано начебто правильно, та коли починаєш це втілювати в життя, виходить не так вже й просто. З одного боку. Але з іншого, події останніх 10 років, особливо у періоди нестабільності в країні, засвідчують, що органи місцевого самоврядування – це найбільш життєстійка структура, яка за будь-якої політичної «погоди» в державі працює на конкретні потреби конкретної людини, а не на щось, десь, колись... Не дивно, що найчастіше громадяни звертаються саме до органів місцевого самоврядування, навіть з тих питань, які не входять до нашої компетенції. У таких випадках виступаємо як посередницька ланка або як каталізатор вирішення тієї чи іншої проблеми. Тим самим прагнемо підтримати віру людей у те, що органи місцевого самоврядування працюють для них і заради них.
– Раніше в Україні органи місцевого самоврядування обиралися на 4 роки, сьогодні – на 5. Подібна система діє в Ірландії, Італії, на Кіпрі... У тій же Бельгії обирають органи місцевого самоврядування на 6 років, у Великій Британії, Данії, Естонії, Болгарії... – на 4, у Литві, на Мальті... – на 3 роки. Скільки часу, на вашу думку, потрібно новій команді, яка приходить до місцевої влади, аби досягти поставлених цілей і продемонструвати ефективну роботу?
– Це питання дискусійне. Одні кажуть, що треба на 10 років обиратися, декому й цього замало, аби зрозуміти все і почати працювати. Річ в іншому. Найголовніше, аби основні учасники цього процесу (не ті, кого обирають, а ті, хто обирає), розуміли: треба обирати людей до влади не за костюмом, зачіскою чи кольором очей, а за тим, як вони зможуть забезпечити спадкоємність, стабільність і послідовний рух вперед. Тоді й вибори можна проводити раз на рік або два роки.
– Олександре Васильовичу, ви прийшли працювати до міської ради у 2006-му. Деякі люди усі ці роки критикують вас і вашу роботу. Але неможливо не помітити ті добрі зміни у нашому місті, які відбулися саме відтоді, коли ви стали мером. А в який момент ви зрозуміли, що ви і ваша команда – на правильному шляху, що задумане вдається?
– Можна було б навести чимало прикладів, але найбільш знаковим, мабуть, є те, що наприкінці 2006 року ми змогли вперше за 20 років асфальтувати цілу вулицю у місті (вулицю Гагаріна). Коли ми її зробили, я зрозумів, що ми все робимо правильно, що нас підтримують жителі Скадовська, нас підтримують підприємці, адже багато людей працювали у борг. Звичайно, є моменти, які можливо, хтось зробив би краще за нас, в іншому напрямку, але ми (депутатський корпус, виконавчий комітет) бачимо це так і продовжуємо працювати.
– Ви нерідко буваєте за кордоном. Чи вивчали досвід системи місцевого самоврядування інших країн? Можливо, щось хотілося б перейняти... Скажімо, у нашого білоруського міста-побратима Новополоцька?
– У Білорусі існує чітка державна вертикаль, а міського голову призначає президент. Вони так і називають себе – вертикали. А от робота депутатів, яких обирають, подібна до тієї, що була в нас за радянських часів. Непоганий варіант, на мій погляд, у Польщі. У них місцеве самоврядування підтверджується фінансовим ресурсом, відбулася чітка фінансова децентралізація. Немає такого, як у нас, що всі кошти збираються до державного бюджету, а потім розподіляються. Загалом у кожної країни чимало цікавих нюансів. В Україні «на папері» одна з кращих систем місцевого самоврядування. Але бажано, щоб вона працювала наповну і держава ставилася до нас, як до рівноправного партнера. Тоді все буде добре.
– Скадовськ – досить активний представник Асоціації міст України. Як відомо, Асоціація представляє та захищає інтереси міст у Верховній Раді, Кабінеті Міністрів та інших органах центральної влади. Як часто доводилося користуватися такою можливістю?
– Ми постійно, на різних рівнях, співпрацюємо з Асоціацією. Брали участь у її роботі, коли відстоювали права всіх міст України, тоді ж їздили до Києва і вимагали прийняття тих чи інших преференцій у бюджеті. Двічі на рік обов'язково збираємося і ділимося, що кому та як вдалося. Особливо часто стали брати участь у різних заходах Асоціації, коли Скадовськ став містом-курортом. Передаємо досвід щодо того, як вдається вирішувати ті чи інші питання розвитку міста, та й сам чимало дізнаюся на цих нарадах, конференціях. Цікаво, що Асоціація міст України – це, мабуть, єдина на сьогодні структура, яка певним чином з нами займається: регулярно проводить навчання, майстер-класи для управлінців, бухгалтерських працівників, архітекторів, комунальників... І все це – за рахунок Асоціації. Наше завдання – лише прибути на захід. До речі, наші досвідчені фахівці теж проводять майстер-класи.
– Нещодавно наша сусідка – місто Гола Пристань – набула статусу міста обласного підпорядкування. Мер Анатолій Негра до втілення цього прагнення у життя поставився дуже амбітно і сьогодні щиро пишається тим, що Гола Пристань стала, так би мовити, незалежною від районної влади. А у Скадовського міського голови немає таких амбіцій і планів?
– Абсолютно немає. У перші роки роботи в міській раді в мене така ідея ще з'являлася, бо ж я був в опозиції до державної влади, і постійно виникали перепони, не давали працювати... Думали стати містом обласного підпорядкування, стати більш самостійними. Але скажу, що бути членом суспільства і при цьому бути незалежним від нього – це неможливо. Будь-яка свобода відносна. Коли фахівці Мінфіну прорахували бюджетну базу, я зрозумів, що все це буде просто гарною назвою, а решта, окрім проблем, Скадовську нічого не додасть. Так, ми маємо ресурс для того, щоб бути містом обласного підпорядкування. Але якщо ми вийдемо з підпорядкування району, то район не матиме ресурсу для того, щоб утримувати величезну соціальну базу, яка є на Скадовщині. Ми з депутатами працюємо над тим, щоб якомога краще наповнити міський бюджет, а потім цими коштами, у вигляді субвенцій районному бюджету, підтримуємо медицину, культуру, дитяче оздоровлення... і контролюємо, як ці кошти використовуються.
– Органи місцевого самоврядування обирає населення, і саме для населення ви працюєте. Цього року ми з вами багато говорили про різні напрацювання. А яка найбільша мрія у мера на наступний рік?
– Моя найбільша мрія – не матеріального плану. Я мрію, аби жителі міста Скадовська були ними у повному розумінні цього слова. Щоб не були споживачами, спостерігачами зі сторони, які лише розповідають, що все погано, ніхто нічого не робить, а самі при цьому не вдарили палець об палець. Тільки якщо кожен з нас буде все робити для того, аби місто було гарним і щасливим, все й буде вдаватися, навіть якщо коштів немає.
– Ваші побажання усім колегам до Дня місцевого самоврядування.
– Місцеве самоврядування – це усі ми з вами, тому я вважаю, що це свято не лише тих, хто працює у місцевих радах, а свято всіх людей. І якщо ми будемо це розуміти, якщо кожен житель усвідомлюватиме, що органи місцевого самоврядування – це я в тому числі, то все в нас буде добре. На жаль, коли ми говоримо, що народ повинен здійснювати владу у країні, розуміємо тільки те, що маємо певні права. А про те, що поряд з цим маємо й обов'язки, забуваємо. Тому хочу побажати усій нашій громаді, всім-всім жителям міста Скадовська, щоб вони розуміли, що місцеве самоврядування – це участь у житті міста з точки зору і управління, і розвитку, а найголовніше – з точки зору відповідальності за якість життя кожного з нас.
Тетяна Підгородецька//Чорноморець
Фото з архіву автора.
