На Херсонщині збирають «сарацинське просо»

На Херсонщині збирають «сарацинське просо»

Масове збирання рису розпочали господарства Північного Причорномор'я. Нині в Україні «сарацинське просо», як охрестили слов'яни цінну продовольчу культуру, вирощують лише у Херсонській і Одеській областях.

Обсяги виробництва білого зерна значні - близько 65 тисяч тонн, але вони покривають усього 35% потреб українців у дієтичному продукті. Де брати решту? Там, де й торік і позаторік, - у Пакистані, Індії, Китаї, В'єтнамі...

Тим часом Україна могла б якщо не потроїти, то хоч би подвоїти виробництво власного рису. В цьому переконався кореспондент «Сільських вістей», побувавши у ДП «Дослідне господарство Інституту рису Національної академії аграрних наук України».

Із земляного валу рисових чеків видніється вже Чорне море. А тут, за селищем Антонівка, що у Скадовському районі, землі, засолені морськими припливами, віками облогували, вважаючись непродуктивними. Тільки з приходом сюди дніпровської води ці мертві, вважай, простори ожили. На них держава, побудувавши заливні поля (чеки), почала вирощувати рис.

...На так званому дальньому кордоні дослідного господарства механізатори вже віджнивувались і передислокувалися на сусідні чеки. Перші підсумки не можуть не радувати: з кожного гектара взято по 74 центнери білого зерна. Але це ще не все.

— При повторному обмолоті валків ще відсотків десять від зібраного збіжжя «набіжить», — певна директор сільгосппідприємства Валентина Уманська. — Сподіваємося, що нинішня врожайність буде на рівні торішньої. 2018-го вал зерна становив 5 тисяч тонн. Майже весь урожай переробили на місці. Крупи «пішли», а от насіння, на жаль, реалізували мало. Підрубує нашу економіку чорний ринок насінництва, із яким в Україні ніхто не бореться. Контрабандні сорти засмічені червонозерними і дикими формами рису, а в підсумку одержаний врожай не досить високої якості.

Зайшла мова і про глобальне потепління, яке у найближчій перспективі може посунути зону українського рисосіяння, може, аж і до самого Києва! Рисівники кажуть, що після підвищення температури з'явилася можливість запроваджувати у виробництво сорти рису, які мають довший період вегетації.

— Валентино Валеріївно, скажіть відверто: якби ви не були дослідним господарством рису, то скільки сортів висівали б?

— Не більше двох-трьох. Структура затрат (на воду, добрива, засоби захисту від бур'янів і шкідників) на ранньо- і середньостиглий сорти однакова, але перший забезпечує врожайність п'ять тонн із гектара, а другий — сім-дев'ять тонн.

Єдина перевага ранньостиглих сортів у тому, що достигають вони на тиждень-другий раніше. Можливо, за ранніх строків дозрівання ціна на рис буде вищою. Але тут, як кажуть, надвоє баба ворожила.

Слід зауважити, що таких рисосійних сільгосппідприємств, як це, де збережений цілісний майновий комплекс, де є власна переробка, власна насінна база, в Україні більше нема. Можна говорити, отже, про те, що воно, без перебільшення, є становим хребтом вітчизняної рисосійної галузі.

— Загалом у нас в обробітку зараз 2400 гектарів землі, із якої рисові чеки займають 1700 гектарів, — уточнює Валентина Валеріївна. — Це на 1200 гектарів менше, ніж три роки тому.

— Чому ж? Невже Україні не потрібний власний рис?

— У тім-то й річ, що вкрай потрібен, та оті земельні наділи, які відійшли від господарства, ми орендували у власників земельних паїв. А тих переманили підприємці, які пообіцяли селянам вищу орендну плату.

Що ж, випадки «перебіжництва» не масові, але й не поодинокі: риба шукає, де глибше...

У рисових чеках вирощують не лише «сарацинське просо». Праворуч видніється зелений клин багаторічних трав, попереду соя «на побачення» з комбайнами вже проситься.

— Усі рисові чеки неодмінно перебувають тільки у сівозміні, — приєднується до розмови заступник директора Інституту рису НААНУ кандидат сільськогосподарських наук Олексій Уманський. — І наша перевага в тому, що всі землі використовуються єдиним масивом. Тому маємо змогу планувати їх обробіток, зокрема сівозміни. І ці сівозміни у нас не двопільні чи трипільні, а шести-семипільні. Для цього ми розробляємо ротаційні таблиці, і сьогодні ми можемо чітко сказати, якою буде сівозміна, скажімо, й через п'ять років. Таких таблиць в області вже майже ніхто не складає. А це ж науково обґрунтований підхід до системи землеробства! За кордоном, якщо порушив сівозміну, накладається великий штраф, тому там із сівозмінами не жартують. До того ж у господарстві є власне тваринництво, тому в сівозміні у нас наявні кормові культури — люцерна, травосуміші — обов'язкові. Зрештою саме завдяки тваринництву ми вносимо у землю органіку, яка оздоровлює і структурує ґрунт. Чи багато в області таких господарств? Майже всі перейшли на мінеральні добрива. «Велика хімія» ніколи не дасть того ефекту, який дає органіка.

Зайшла мова про економіку рисівництва, яку «топить» Держкомводагентство України та його структури на місцях. Вони щороку і щоразу спекулятивно і безпідставно, як вважають товаровиробники, підвищують ціни на воду — товар, який дістається відомству безкоштовно, а в чеки часто надходить самопливом.

Не одна влада обіцяла розібратись із «водоторгівельниками». І що ж?

— Нам кажуть: вода дорожчає, бо дорожчає долар. Але ж долар, скажімо, дорожчає на 16%, а вода — вдвічі, — стенає плечима помічник директора господарства Володимир Корнбергер. — Факт, як-то кажуть, навіч, а логіка?.. Зараз долар подешевшав, а вода — ні. І тут потрібно одне — аби влада поважала українського товаровиробника, в даному разі рисівника. Не експортера, який завозить з-за кордону товар сумнівної якості, а того, хто працює на цій землі.

— І держава повинна контролювати цільове використання зрошувальних систем: за їхнім прямим призначенням, забезпечувати рисосійні господарства енергоресурсами на пільгових умовах (хоча б за собівартістю), посприяти виведенню приватного агробізнесу з тіні, — додає директор держпідприємства «Дослідне господарство Інституту рису Національної академії аграрних наук України» Валентина Уманська. — А він у цій тіні «засів» давно і, схоже, надовго. Через тінізацію в аграрному секторі нам, державним підприємствам, важко конкурувати з приватником. У підсумку ж аграрна економіка в аграрній країні працює неефективно. Шлях до виходу з тіні один — зменшення податкового навантаження на сільгосптоваровиробника. Тоді буде і рис, і все, що наша благодатна земля родить...

Василь ПІДДУБНЯК
Сільські Вісті