Проблема закриття закладу освіти початкової ланки гостро постала в цьому маленькому селі, бо нинішнього року тут залишається лише 4 учні, та й у найближчі роки не набирають навіть мінімально необхідну кількість - п'ять дітей.
Відразу слід зазначити, що під час зустрічі не почула жодного слова проти закриття освітнього закладу. Це сприймалося з розумінням необхідності такої дії. До того ж, учителька йде на пенсію, тож питання працевлаштування вивільненого педагога не стоїть на повістці дня.
Люди більше говорили про те, як підвозитимуть дітей на навчання у село Федорівку Каховського району, куди завжди возили старшокласників, адже воно найближче – за 6 кілометрів від Зірки. Просили сільського голову не забувати, що це діти Костянтинівської громади й не обділяти, коли інших відзначають чи дають подарунки.
Не забули нагадати й про дорогу, якою вже неможливо їздити. Обговорювали, що буде з будівлею школи. Стосовно останнього, то Олексій Кільдеров повідомив, що розглядається два варіанти використання будівлі: перепрофілювати під спортивну залу, або територіальний центр для одиноких престарілих громадян. Мешканці села погодилися з таким вирішенням проблеми.
- Говорять, що село живе допоки у ньому діє школа, але це не відповідає дійсності,- говорить сільський голова. — Можете мені навести хоча б один приклад того, що школа врятувала село – її не закрили й там збільшилася кількість мешканців? Села рятують не школи, а робочі місця, де працюватимуть молоді люди, створюватимуть сім'ї та народжуватимуть дітей. Тоді й школа наповнюватиметься... А в цьому випадку, причина закриття школи — це наслідок демографічної ситуації у селі. Звісно, в умовах децентралізації ми вимушені рахувати кошти, і добре, що люди розуміють недоцільність їх використання на такі школи, як у Зірці.
Справді, сьогодні, як не прикро констатувати, інфраструктура маленького українського села в більшості випадків складається зі школи, фельдшерсько-акушерського пункту та клубу. Стосовно села Зірка, то тут залишається лише сільський клуб, бо ФАП теж нещодавно закрили через відсутність медичного працівника. Щоправда, сільський клуб капітально відремонтували, встановили опалення, купили нові крісла й тенісний стіл, тож культурний заклад завжди відкритий для сільчан та їхніх дітей.
Усе ж, добре це чи погано, що закривають малокомплектну школу? Тут немає єдиної думки. Безперечно, найкраще, коли діти здобувають знання у своєму селі. Але ж усі розуміють, якщо є село, а в ньому діти — тоді є й повноцінна школа. Тобто йдеться не про те, що школа має тримати село, а про те, що діти повин-ні здобути якісну освіту.
Тож, очевидно, майбутнє за опорними закладами, які мають відповідні умови для навчання, обладнані кабінети, мультимедійні комплекси, де діти зможуть повноцінно навчатися, займатися спортом та розвивати свої таланти. Але зрозуміло й те, що для нормального підвозу дітей до закладу освіти ще потрібні дороги та автобуси...
