Золоте руно залишається збитковим на Херсонщині

У тваринників дослідного господарства «Асканійське» нині гаряча пора: тут чепурять овець, готуючи їх до спечного літа, та зрізуючи зайву шерсть.

Роботи повно – адже це державне підприємство утримує найбільшу на сьогодні в Херсонській області отару з трьох тисяч асканійських тонкорунних овечок. Для «парикмахерських процедур» доводиться запрошувати трьох професійних стригалів. І беруть вони за свої кваліфіковані послуги недешево – по 45 гривень за кожну тварину.

Натомість отриману шерсть (по 6,7 кілограмів з овечки) цього року дуже хвалять. Минулий рік видався посушливим, травостій не піднявся, і в шовковистому та м'якому овечому руні обмаль колючок та буряну. Відповідно, майже вся вона вищої якості – істинне золоте руно. Хоча в наших умовах продати його за гідною ціною значно важче, ніж якогось вгодованого баранця ручними ножицями «під Котовського оббарабанити».

— Овечу шерсть для виготовлення натуральної тканини на всю Україну використовують лише дві фабрики – у Харкові та Чернігові. Через мізерний попит закупівельні ціни на неї тримають низькі. Вони стартують з 25 гривень за кілограм. Ми продаємо велику партію у 12 тонн, тому фірма-посередник викуповує її по 50 гривень за кілограм для реалізації за кордон. Але й це – мізер: аби дотягти до собівартості, руно мало б бути хоча б в чотири-п'ять разів дорожчим. Те саме із м'ясом: за кілограм баранини живою вагою більше 34 гривень зараз не дають, а її собівартість – від 68 гривень, — розмірковує директор ДП ДГ «Асканійське» (Каховський район Херсонщини) Віктор Найдьонов.

Інформація до роздумів. Кілограм немитої овечої шерсті, залежно від її якості, та обсягу товарної партії, на світовому ринку коштує від 2,5 до 12 доларів США. Найкращою і найдорожчою вважається шерсть новозеландських овець, яка йде за категорією екстра.

Свої отари більшість сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств Таврії давно пустили під ніж. Утримувати їх невигідно, тому овець тримають, у кращому випадку, по кілька десятків – тільки для власних потреб. У «Асканійському» ж підтримують стабільну чисельність овець на своїй фермі. Вдається це, по-перше, завдяки тому, що корми тут для них вирощують самостійно, і тому вони обходяться дешевше. Тож якось виходить зводити кінці з кінцями.

А по-друге, не треба забувати ще й соціальний фактор: вівцеферму в «Асканійському» обслуговують п'ятнадцять працівників. Закрити її означало б, що півтора десятки люду втратять роботу, і їм не буде за що прогодувати родини.

А до цього доводити у дослідному господарстві категорично не бажають. До того ж, плекають надію, що рано чи пізно часи зміняться. І золоте руно в Україні знову стане справді золотим – не в переносному, а в прямому значенні цього слова.

Сергій ЯНОВСЬКИЙ
"Новий День"