Ця пам'ятка архітектури була створена відомим забудовником Херсона і Миколаєва Михайлом Фалєєвим у 1790 році. Вона має беззаперечну історичну регіональну та культурну цінність. Будинок належить до тієї частини міста, яка могла б називатися «історично заселена». Мала б слугувати величній меті, яку планував для будинку його творець. Натомість, його зрадили...
Уперше – ще за царя, перетворивши з будинку, який мав слугувати розвитку порту та судноплавства, за задумом його власника, Михаїла Леонтійовича Фалєєва, на приміщення казначейства – тут стали зберігати кошти. Чим і скористалися тодішні революціонери-терористи, підкопавши і розікравши казну. На викрадені ними тоді 10000 золотих карбованців, як кажуть певні джерела, і вчинили замах на Олександра ІІ у Петербурзі.
Більшовики на початку ХХ сторіччя по-своєму «переосмислили» будівлю та прилеглі території: "Фалєєвський дім" став підвідомчим Наркоматові наробразу – туди вселили безпритульних підлітків. Благородно, але недоречно – так далеко від підкорення морів та океанів з дельти Дніпра. Решта територій передана була під створення взуттєвої фабрики. Про М.Л. Фалєєва та його морську ідею (вивести Херсонський порт на морське сполучення), забули...
Ще раз «переосмислили донесхочу» це приміщення під час війни уже завойовники з Німеччини. Близько 17 000 наших співгромадян були закатовані й убиті справжніми фашистами – не тими, кого ми називаємо так зараз, у розпалі політичних полемік нині, а тими, кому непокірні слов'янські раби були непотрібні. Більше того, відступаючи, німецькі солдати підірвали «фабрику», зведену на залишках Фалєєвського маєтку.
Після війни фабричну будівлю відновили, збільшили і «розкрутили» - історичний дім, вцілілий у війні, став... їдальнею робітників - взуттєвиків. Індустріалізація - наше все, минуле - наше ніщо... Хоча, не будемо перебільшувати, про закатованих у концтаборі не забули - встановили пам'ятну дошку - що ж, хоч так. Культ мертвих героїв у нас був завжди...
Нове покоління, здається, не зацікавлене узагалі ані в фабриці, ані в судноплавстві, ані в пам'ятці архітектури, ані в історичній пам'яті - як такій. Руїна, про яку не раз уже писали у Херсоні. Жодне знамено не прикрашає нині уцілілий флагшток...
Із заздрісною регулярністю спаплюжується начебто охайнішими та соціалізованішими за бомжів, але таки вандалоподібними активістами меморіальна дошка, яка розповідає про наших закатованих нацистами земляків.
Від будинку Фалєєва відірвано табличку, що нагадувала про «історичну та архітектурну пам'ятку». Замальована частина слова «красно» у радянській назві вулиці Червонофлотської – нині Богородицької, як і колись.
Всередині знищене все внутрішнє начиння – розібране на цеглу, камінь, дрова. Уже ані поверхів, ані перекриттів нема. Бомжі спорудили собі з дощок похилі спуски на кшталт крутих пандусів і пересуваються на єдиному, височезному тепер, цокольному поверсі. А може й шукають підкоп та клади, незнайдені революціонерами 19 сторіччя?
У приміщенні взуттєвиків теж «розруха»- гуляє вітер, сплять безхатченки,віддирають на обігрів частини перекриттів та дерев'яних рам – гріються взимку так, що іноді сюди виїздять на гасіння й пожежні.
Дивишся на це і думаєш – за що це нашому минулому? Звідки така зневага до власної історії? Де взялася неувага до спадку – архітектурного, будівельного, культурного?
«А, то ж царське – кому воно треба?» - казали ще якісь 70-50 років тому, коли «мы наш, мы новый мир строили... и на обломках самовластья».
«А, то ж совкове. Кому воно треба?» - кажуть нині, нічого не будуючи. Убогий розум породжує очевидне довколишнє убозтво і виправдовує байдужість і бездіяльність. Історію і вбивають, знов і знову...
До речі, в той саме час будинки комусь-таки належать – маючи доступ до реєстру об'єктів нерухомості, про це нескладно дізнатися. І цей хтось чекає - чого, часу до їх повного знецінення, щоб – чи то знести, чи то продати за копійки як аварійне, передавши непотрібне державі майно – «в хороші руки» потрібних людей.
На все це чомусь крізь пальці дивиться (і дивилася) влада міста, яка мала б дбати про обличчя Херсона, і уповноважена здійснити моніторинг та перевірити – чи належно експлуатується власником, реальним чи фіктивним, площа, будівля, територія? Місто має насправді важелі вилучити через певний період часу, і повернути громаді спаплюжене дерибанщиками історико-культурне цінне майно. Та ж ні...
От і виходить, що Херсон, який будувався за проектами Растреллі, за кращими петербурзькими зразками 18 століття, нині живе не в стилі класицизм з елементами пізнього бароко, а у бомж-стилі.
Чого дурні? Бо бідні. Чого бідні? Бо дурні. А ще – неусвідомлені. Останнє слово полюбляють нинішні коучі та тренери, і, коли «прокачують фінансовий та особистий успіх», постійно кажуть про «усвідомленість» - «осознанность». Адже без неї, прийняття себе, зі своїм минулим, предками та помилками, розчаруваннями та провалами, поганим та хорошим – не знатиме поступу, розвитку. І так – не тільки з людиною, так і з суспільством.
Щойно ми зрозуміємо, що в зреченні та засудженні минулого сенсу нема, що немає сенсу в нав'язливій спробі забути й перекреслити, щойно почнем усвідомлювати (осознавать) і пропрацьовувати (прорабатывать) - життя зміниться. Адже сенс є тільки в усвідомленні та прийнятті, у засвоєнні минулих уроків – це запорука розвитку, шанс вийти з мертвої петлі руйнації.
Може, й будинок Фалєєва, який, до речі, втратив перестінки та перекриття, але не втратив за 200 років міцних, як фортеця, стін та фундаменту – таки буде відбудований? Може, і мрія про вихід до моря, про європейське майбуття, про очищення річища Дніпра - теж справдиться?
Олена МАЛЯРЕНКО,
фото автора
