Галина Михайлівна Стуленкова розширює уявлення про можливості музейного просвітництва – виходить на «контактний» діалог зі школами, їх вихованцями, пропонуючи змістовні, емоційно-насичені уроки. На цей раз мова йшла про жіноче подвижництво у науці, педагогіці, громадській діяльності, про прагнення пізнання себе, про любов до історії роду, рідного краю.
Лектор познайомила учнів двох сьомих класів з постатями видатних вчених-подвижниць: французького фізика, хіміка, педагога, громадської діячки, лауреата Нобелівської премії з хімії 1911 року Марії Склодовської-Кюрі, з їх геніальним родинно-науковим тандемом із чоловіком П'єром Кюрі; математика, письменниці та публіцистки, професорки Стокгольмського університету, авторки праць із математичного аналізу, механіки та астрономії, першої жінки, яка отримала звання професора математики в Європі Софії Василівни Ковалевської.
Та ось черга прийшла розповісти учням і про символічних соратниць названих науковців – видатних херсонок-подвижниць педагогічної ниви, просвітниць широкого, творчого діапазону сестер Гозадінових – Софії, Марії, Олени.
Майже півстоліття відали вони педагогіці, формуючи в Херсоні світ жіночої освіти: 1855 року заснували приватний пансіон для дівчаток, що пізніше трансформувався спочатку у приватну, а потім – у громадську гімназію, що сталося 1867 року. 1906 року молодша з сестер, Олена Ігнатівна, лишається сама.
Поблизу Соляного (Корабельного) спуску у 1912-1913 роках вона будує на власні кошти школу для дітей цього району і невдовзі передає її міській управі. У народі цей навчальний заклад свого часу називали «школою Гозадінової». Нині це один із корпусів Херсонського морехідного училища рибної промисловості по вулиці Соборній.
Олени Ігнатівни не стало у голодному 1920-му. Пам'ятника їй тоді не поставили, хоча, за деякими свідченнями, хоронили з почестями. Місце її поховання невідоме. Але нам, сучасникам, варто зберегти, реставрувати хоча пам'ятник старшим сестрам Гозадіновим – Софії та Марії, що на Херсонському меморіальному кладовищі – поблизу Всіхсвятської церкви...
Автор цих рядків розповів про історію написання свого нарису «Уроки сестер Гозадінових» (опублікований 27 років тому в обласній газеті «Наддніпрянська правда»), поштовх до якого дало знайомство з педагогом-ветераном, засновницею музею педагогічної освіти Херсонщини Вірою Данилівною Сергієнко.
Пізніше цей нарис, а також нарис про Віру Данилівну – «Не дай спати ходячому...» – увійшов до моєї книги краєзнавчих розвідок та портретів сучасників «Живильні промені». Подарував учням та педагогам школи примірник своєї книги, а також передав дарунок відомого архівіста та краєзнавця Зорі Соломонівни Орлової – дуже цінний краєзнавчий твір, написаний спільно з колегою Ізраїлем Давидовичем Ратнером, «З історії заселення Херсонщини».
Радив дітям цікавитись своїми родоводами, побільше розпитувати дідусів та бабусь про предків, минувшину рідного міста, фіксувати все це, побільше фотографувати, формувати власні фотоархіви (з часом, у майбутньому, розповідаючи про минувшину вже своїм дітям та онукам, вони зрозуміють, що володіють скарбами).
Закликав шукати гармонію між віртуально-смартфонним та реальним, «контактним» світом: мандрувати разом із батьками рідним містом, зупинятись біля його будівель-перлин, уважно «вчитуватись» в них, намагатись усіма способами захищати для майбутнього наш спадок, вивчати рідну історію...
Віриться: такі діти, в чудові, допитливі очі яких ми, учасники уроку, вдивлялися – це майбутнє України. Їх портрети також колись стоятимуть у музеях, поряд із портретами Марії Склодовської-Кюрі, Софії Ковалевської, сестер Гозадінових...
Олександр ГОЛОБОРОДЬКО
