Херсон накрило лавиною творчості

Литовський режисер Лінас Зайкаускас на сцені Херсонського академічного музично-драматичного театру ім. Миколи Куліша поставив виставу європейського рівня.

Один з його «ходових» спектаклів, який він не раз втілював у театрах Європи не оминув і Херсонщину. Хто б міг подумати, що п'єса турецького драматурга Тунджера Джюджиноглу може бути такою актуальною тепер в Україні.

Адже драматург описав одне з маленьких сіл, що знаходиться десь у горах. Однак, драматична історія, на прикладі однієї родини, не тільки геніально відгукується в часі, а й піднімає сучасні проблеми руйнування стереотипів, проблему вибору – жити в страху чи постати проти системи.

Про те, що Лінас Зайкаускас буде ставити в Херсоні «Лавину» чутки в театрі ширились десь близько року, однак, ніхто не знав коли ж це станеться і чи відбудеться взагалі. Знайомство режисера з Херсоном відбулось близько 10-ти років тому на «Мельпомені Таврії».

Правда тоді на фестиваль завітала лиш вистава Лінаса «Король Лір», яка отримала почесні нагороди. А потім було знайомство з директором театру Олександром Книгою на одному з театральних фестивалей в Паневежесі.

Наприкінці літа херсонський театр вже почав шукати килими для втілення постановки, адже за задумом режисера – ними мала бути встелена вся сцена. Це розворушило херсонських глядачів, нестандартне прохання театру вони сприйняли тепло та відгукнулись на пропозицію.

Таке режисерське рішення з одного боку створило атмосферу холоду і тиші, а з іншого – нагадало глядачам про радянське минуле, адже в багатьох країнах пострадянського простору килим був у кожній родині. Тож театр підкинув можливість «почистити» оселі від «мотлоху минулого».

«Така історія могла трапитись у будь-якій родині будь-якої країни» - розповів у одній із розмов Лінас Зайкаускас. На підсилення цієї позиції режисер філігранно використав мексиканську музику, яка стала лейтмотивом вистави.

Тільки три місяці люди живуть повним життям, весь інший час – бояться сходження лавини. Саме тому не можна кричати, танцювати, голосно сміятись та навіть народжувати дітей. Саме тому колись давно вагітну жінку закопали живцем, оскільки вона не дотрималась правил і пішла до чоловіка раніше, ніж їй дозволили старші люди.

Однак, цього разу все пораховано, як належне. Та не буває життя без винятків. І ось в одній з родин, де скоро має народитись дитя – молода жінка починає народжувати раніше визначеного часу. І тут розгортається справжній триллер. Адже про всі порушення потрібно сповіщати старійшин...

Історія непростого вибору між дружиною та батьками спіткала головного героя, роль якого виконав молодий актор Валерій Гайфуллін. Створений актором образ справжнього захисника своєї родини, мужнього чоловіка, який з одного боку любить і поважає батьків, а з іншого – захищає свою дружину.

Саме його герой вирішує кинути виклик системі й перемагає. У цій ролі актор дуже переконливий, не дивно, що він потроху відбирає аудиторію прихильниць у заслуженого артиста України Руслана Вишнивецького, який у цій роботі виконує роль батька.

Роль вагітної жінки вміло втілила актриса театру Поліна Маказепа. Найбільше співчуття Поліна викликала, звісно, у жіночої аудиторії, яка і охала, і ойкала разом з актрисою.

Не дивлячись на те, що тема та історія дуже важка, у виставі багато гумору. Переважно – це чорний гумор, однак, не зважаючи на це – вплетений він органічно. Цікаво пропрацьований образ діда, роль якого виконав заслужений артист України Сергій Михайловський.

Унікальність херсонської «Лавини» і режисерська знахідка – мовчазний член ради старійшин, якого зіграв Віталік Пронько. Хлопця задушили тільки за те, що він голосно чхав. Та справжнім осередком гумору став, як завжди кумедний Євген Гамаюнов. Він зіграв роль старійшини та був у цьому образі неперевершений. Нагадаємо, що саме Євген Гамаюнов отримав приз глядацьких симпатій на початку 2018-го. Тож не дивно, що у портфоліо актора з'являються нові, потужні роботи.

Вистава українською мовою і в ній дуже багато дії та мало слів. Інколи дуже промовисті погляди акторів дають зрозуміти про що йде мова, дуже підсилюють характерні звуки і шуми. Словом, вистава традиційна, але від того вона не стала менш цікавою. Втримати увагу глядача дуже непросто, але режисеру це вдалося. Майже за два тижні режисер зміг поставити повноцінну виставу, яка органічно поповнила репертуар театру.

Єлизавета КРАСНІЧЕНКО