Завжди цікаво почути думку людини, яка не прив'язана до конкретного місця роботою, адже тоді зникає заангажованість і включається такий собі порівняльний аналіз, який часто приносить саме особистий досвід.
Мені вдалось поспілкуватись з людиною, яка поставила близько 110-ти вистав в майже 60-ти містах Європи. Чому близько і майже, а тому що він сам достеменно не пам'ятає їх кількість.
Драматичний та музичний литовський режисер Лінас Зайкаускас приїхав нещодавно ставити «Лавину» за п'єсою Тунджера Джюджиноглу в Херсонському академічному музично-драматичному театрі ім. Миколи Куліша. Пан Лінас має досвід не тільки у сфері режисури, а в галузі культурного менеджменту, адже в різні роки був директором театру в Польщі, Литві та Росії. Про те, як розвивається країна завдяки культурі та про враження від українського театру далі в інтерв'ю...
Ви поставили вже більше ста вистав у своєму житті. Як Ви готуєтесь до репетицій?
- Я ніколи не прийду, навіть на першу репетицію до акторів не знаючи всієї вистави в голові. Це зовсім не означає, що в процесі репетиції не буде змін, але я повинен прийти з експлікацією в голові.
Як працювалось Вам в Херсонському театрі?
- Важко знайти директора настільки вірного театру, як Олександр Андрійович Книга. Нечасто побачиш директора, який по-справжньому розбирається в театрі. Звісно, кожен директор вам скаже, що він дуже розбирається. Але, це дуже часто неправда і я вважаю, що директорський театр взагалі-то звісно це, як крок в Голівуд. Адже крок до касовості та зароблянні грошей не завжди є мистецтвом. В Голлівуді потрібно зробити такий фільм, щоб він сподобався і в Америці, і в Африці, і серед пігмеїв, і серед європейців – щоб подобався усім.
Це важко зробити, тому дуже часто страждає художній рівень, адже розумних і красивих людей, будьмо відверті, завжди в світі менше. А коли ми намагаємось сподобатись всім – страждає художня якість. А світ вперед рухає тільки меншість, тільки еліта, і тільки дуже виховані, освічені люди, яких мало. На щастя художній керівник цього театру не такий.
Ви часто буваєте в інших країнах, особливо в Європі, що на Вашу думку необхідно робити, аби вирватись вперед?
- Економіку може зробити тільки культурна, освічена і здорова людина. Німеччина дуже добре це розуміє. Дивіться, чим більше розвинені країни – тим більше вони культурні. А чому? Тому що вони, коли це зрозуміли - поставили на культуру, освіту і медицину. Поляки теж, які чи не єдині зараз вирвались із країн «соцблоку» вперед, вже порівнялись з капіталістичними країнами. Близько року тому я мав розмову з мером Любліну. Адже це місто на моїх очах розвивалося, хоча це Східна Польща, а східна Польща завжди була набагато біднішою від Західної. І я задав меру питання, як так сталось, що почали надходити інвестиції.
Він відповів, що в 90-ті роки, коли рухнув комунізм, всі мали кризу, адже закрились фабрики, підприємства, які стали неконкурентноспроможними. Певний час вони не знали, що робити, але вирішили подивитись на досвід німців, австрійців і зрозуміли, що потрібно зробити ставку на культуру. Не на попкультуру, не на масову культуру, а на високе мистецтво. Пройшов час, і ось, що ми маємо сьогодні в Любліні на сьогодні?
Ми маємо четвертий за всіма рейтингами міжнародний театральний фестиваль, ми маємо один з кращих в Європі фестиваль сучасного танцю, ми маємо фестиваль мімів, вуличних театрів, ми маємо чотири всесвітньовідомі театри. Хоча містечко по розміру таке ж, як Херсон, до 400-х ста тисяч.
Ми маємо в Любліні один з кращих в Європі театр модерн танцю, ми маємо прекрасну оперу, прекрасний симфонічний оркестр, там проходить фестиваль кіно, та й взагалі в Любліні, ледве не кожен день проходить якийсь фестиваль. Такий самий приклад польського міста Раду, в якому я керував театром і жив. Прийшла нова команда і підняли бюджет на культуру і сьогодні місто Раду теж не впізнаєте. Така ж цікава ситуація в Сербії. Добре, що Олександр Андрійович один з тих директорів, який це розуміє.
У нього дуже хороший смак, не тільки театральний, а й мистецький. Коли я дізнався, що Херсонський театр має дотацію тільки на зарплати і навіть на утримання будівлі не має я був шокований. Мати ще й при цьому такого рівня театр та ще й фестиваль «Мельпомена Таврії», який на сьогодні кращий фестиваль в Україні, і не кажіть мені, що «Гогольфест» в Києві чи «Золотий Лев» у Львові краще Мельпомени... Вони були колись крутіші, але зараз сама крута в Україні це «Мельпомена...» це я вам кажу, як іноземець, який бачить з боку українське театральне життя.
Що ж вас так вразило у цьому театрі?
- Мені подобається, що в Херсоні прекрасний тандем Книга і Павлюк. Адже Сергій Павлюк, як на мене, справжній головний режисер. Головний режисер, як і капітан футбольної команди, або тренер не обов'язково має бути великою футбольною зіркою. Він повинен мати зовсім інші якості, він повинен бути стратегом, він має бачити ціле, при цьому дуже добре розбиратись в деталях і навпаки.
Ви можна сказати режисер-кочівник, міняєте міста та країни. Чи були курйозні ситуації пов'язані з цими мандрівками?
- Якось одного разу я прокинувся і не міг збагнути в якій я країні, в якому місті і на якій мові треба говорити. Потім через якийсь час я збагнув, але що цікаво – був абсолютно тверезий (сміється).
Що можете побажати Україні?
- Хочу побажати театрального розвитку, адже нажаль Україна не лідирує в театральному світі. Мистецтво - це взагалі така діяльність людини, де люди домовляються між собою для чого воно потрібно. Воно ніби матеріальних благ напряму не приносить, тому ми всі скидаємось коштами, платимо податки і фінансуємо його. Але так, як я наводив приклади Польщі, Німеччини і Австрії, потім виявляється, що саме це мистецтво притягує до себе кошти, інвестиції і робить країну, місто, суспільство розвиненим й економічно.
Ось такий парадокс і тому я бажаю швидше це зрозуміти й Україні, щоб театри фінансувались хоча б на 70%, а бажано і на всі 100%.
Спілкувалась Еліза СОЛОДКА
