Херсон-Штутгарт: театральна копродукція засвітилась у Європі

На початку зими, до Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Миколи Куліша завітав режисер Андрій Май,який запропонував театру взяти участь у міжнародному проекті.

Ідея проекту полягала у тому, щоб за короткий період написати п'єсу про історію його родини, на історичному грунті Другої Світової війни, поставити виставу спільно із театром Штутгарту та показати її в Україні та в Європі.

Ця ідея зацікавила керівництво театру, яке завжди відкрите до нових, свіжих ініціатив. Так, розпочалась робота над спільним херсонсько-українським проектом.

«Я сам херсонець. У нашому місті є дуб – це місце, де відпочивають люди, паркова зона. За часів Другої світової війни там розстрілювали людей... Досліджуючи історію своєї родини я з'ясував, що біля цього дуба був розстріляний мій прадідусь. Це відбулось, коли у місто перший раз зайшли радянські війська. Історія моєї родини вплинула на те, що я почав замислюватись над темою «людина проти системи» - розповідає режисер вистави та автор проекту Андрій Май.

Для того, аби втілити задумку у життя, постановочна група приступила до плідної роботи. Адже необхідно було дослідити історію родини режисера Андрія Мая, написати п'єсу, відібрати акторів та поставити виставу. До роботи залучили відомого в Україні драматурга Максима Курочкіна. Було відібрано троє акторів Херсонського театру і троє акторів зі Штутгарту.

Прем'єра вистави «ХЕРСОН 1918/2018» відбулась на сцені Херсонського театру 17-го травня, нею відкрили ХХ Міжнародний фестиваль «Мельпомена Таврії» у Херсоні, далі був показ у Миколаєві. Після цього виставу повезли на фестиваль «The Future of Europe» до Штутгарту, там зіграли виставу тричі. Українські актори, що потрапили у цей проект вважають себе справжніми щасливчиками, адже така можливість випадає далеко не кожному. З Наталею Вишневською, Єлизаветою Неглядюк та Олександром Устименко я й поспілкувалась, аби дізнатись про їх враження від роботи та від участі у Європейському фестивалі...

Вважаєте себе щасливчиками, що ви потрапили у цей проект? Які були емоції, коли дізнались про те, що саме вас відібрали?

Олександр: Так! Однозначно! Я взагалі навіть не знав довгий час. По театру ходили якісь плітки, що мене взяли. Вже пізніше я побачив, коли вивісили біля розкладу наказ. Це були шалені емоції.

Що скажете про роботу у проекті?

Єлизавета: Це гарний досвід, ми пройшли великий шлях. У нас не було довгих репетицій, застільного періоду. Спочатку було багато часу, а потім дуже мало. П'єса з'явилась через два-три місяці. В Німеччині ми дуже довго шукали форму, визначалися як це буде. Технічна база була саме в Херсоні, а саме: відео, субтитри – цим знайомились тут.

Які перші були враження про Німеччину?

Олександр: Перше враження склалося від наших німецьких колег. Вони дуже точні й супертехнічні. Я раніше думав, що німецькі актори повинні брати супервисокі ноти, сидячи в шпагаті, як мінімум. Взагалі ні, вони абсолютно такі самі, як і ми, в чомусь гірші, в чомусь кращі. А щодо графіку у них «пунктик». Закінчилась репетиція о 19-й, все, вони кажуть всім «до побачення» і йдуть, не залежно від того допрацювали ми чи ні.

Єлизавета: У цьому є багато плюсів, але ми люди із слов'янською ментальністю, нам потрібен ентузіазм. Часто не зважаємо ані на своє здоров'я, ані на свою сім'ю. До цього проекту я мала уявлення про європейський театр, для мене не було шоком побачити технічно в десять разів кращі вистави, ніж у нас. Якщо вони працюють зі світлом, то це ідеальне світло. Відрізняється перш за все школа акторська, адже у них техніка стоїть на першому місці, а також мова, подача, швидке сприйняття. У нас школа направлена на проживання. Але якщо ти професіонал, то тобі буде легко всюди. Хоча технічно вони вміють працювати дуже добре.

Як давалось спілкування з вашими німецькими колегами, адже існував так званий «мовний бар'єр»?

Наталя: Спілкувались англійською та з перекладачем. Але я так думаю, що якби не перекладач, то напевне швидше б довелося опанувати мову, як англійську, так і німецьку.

Наталю, але не обійшлось і без неприємних випадків? Що трапилось з Вами в Німеччині?

Наталя: У нас була репетиція. До цього ми репетирували без води, а потім нам «поставили дощ». Так вийшло, що я впала і дуже забилася.

Олександр: Тут якраз яскраво можна було прослідкувати різницю у менталітеті. Адже, коли Наталя впала, то піднялась і сказала: «я буду працювати далі». Наші німецькі колеги були в шоці. Я розумію, що якби впав німецький актор ситуація склалася б зовсім інакше...Адже у нас може бути температура, ми можемо бути напівмертві, але ми прийдемо і відпрацюємо.

Як сприймали виставу у Штутгарті глядачі? Відчувалась різниця від українського глядача?

Єлизавета: Так. Більше розуміння, особисто я, відчула в Німеччині. До того ж мені пощастило, адже я ще мала у цій роботі непростий описовий монолог України. Вдома він сприймався, як шаблон, а от в Німеччині люди хотіли дізнатись, яка зараз Україна, чим вона зараз живе.

На заключній виставі у Штутгарті, після монологу, люди аплодували. Очевидно щось їх зачепило за живе. Спасибі Максиму Курочкіну, який в цю роботу додав описову розповідь про Україну. Ми говорили і про фашизм, і про Другу світову і про сьогодення, тоді була війна і зараз війна. Знаєте, вони розмовляють іншою мовою і я для себе зрозуміла, що вони й думають інакше.

Як вам давалась робота над біографічними моментами життя Андрія Мая?

Наталя: Ми дуже багато спілкувалися перед самою роботою. Відбувся дуже потужний обмін інформацією, адже актори із свого життя розповідали історії для того, щоб ближче порозумітися.

Особисто для мене було важко грати маму Андрія, яка не розмовляє. Коли я це знову згадую у мене стоїть ком в горлі. Також згадується момент, коли я працювала першу частину вистави, де у нас спілкування саме з сином на тему, що ми не розуміємо одне одного і не через те, що ми не спілкуємось, а через те, що я не можу говорити, а він не розуміє. Цю історію я пропустила через себе і подумки я порозумілася з Андрієм, я зрозуміла, як йому з мамою...

Єлизавета: В кінці, в останній день перед від'їздом, ми сиділи за столом і обговорювали пророблену роботу. Я сказала Андрію Маю, що я б хотіла бути такою сміливою, як він. На сьогоднішній день, особисто я, не готова розповісти чесно історію своєї сім'ї назагал і зробити з цього виставу. Працювати, зокрема через те, що це історія реальна було важко.

Олександр: Перше враження було таке, що Андрій егоїст, що хоче зробити виставу про себе. Але воно було помилкове і якщо говорити чесно – це типова історія про те, коли система тебе ламає, так історія про нього, але у ній є кожен з нас.
Можна говорити, що ця робота вас змінила?

Олександр: Це не забудеться, трохи змінилося відношення до театру. Ми бачили європейські вистави, що там відбувається і можемо судити якість роботи, можемо трохи по-іншому тепер бачити.

Після участі у проекті чи хочеться традиційних вистав?

Олександр: Дуже хочеться!

Єлизавета: Школу ж нікуди не подінеш. Я, наприклад, люблю нашу школу за те, що це школа проживання. Хочеться різних вистав, хочеться прагнути бути синтетичним актором, тому що це круто опановувати і одне і друге.

Що винесли з проекту для себе? Що можете побажати колегам?

Олександр: Не замикатися і не ставити для себе рамки. Люди у Європі роблять те, що їм подобається і це супер.

Наталя: Я б хотіла побажати кожному акторові побувати в таких копродукціях, адже це великий досвід, який вчергове підтвердив велике бажання працювати далі.

Ліза: Я полюбила нашу країну ще більше, адже мене так тягнуло додому. Не зважаючи на їхнє перфектне життя дуже хотілося повернутися і доторкнутися до української класики... Хочеться, щоб українці, якщо і їхали за кордон, то тільки для того, щоб отримати певний досвід, подивитися, що можна взяти там і повернутись, щоб втілити його тут.

Я, наприклад, після повернення знаю, що хорошого я можу принести в театр і це мене надихає. Для мене Україна почалась, коли я повернулась з Німеччини. І нехай щось у нас не так, мені би хотілося, щоб було більше людей в нашій країні, які би пишалися нею.

Спілкувалась Єлизавета ТАРАСОВА

фото Денис Максимов

© 2008 - 2024 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: khersonci08@gmail.com, контактиархівТеатр Куліша - Херсон