Жителі Херсонщини об'єднані пам'яттю

Понад чотири роки йдуть бої на сході України. Втрати рахують уже на тисячі. Горностаївщина теж шестеро своїх синів похоронила.

З цим жити важко, особливо рідним загиблих – батьки, дружини та діти ніколи не змиряться з непоправною втратою. Сьогодні вони називають себе однією сім'єю. І це відчувалося на зустрічі, яку влаштували минулого тижня горностаївські волонтери за участю своїх колег із Херсону.

Це була просто зустріч - без усіляких урочистостей задушевна розмова. Про життя, радощі та печалі, про тих, кого вже немає поряд...

За одним столом зібралися волонтери, АТОвці та рідні тих, у кого ледь обсохли сльози на очах: матері Дениса Білого та Артема Скупейко, дружини Вадима Шешені та Сергія Горо, сестра Олексія Чистикова. Запросили і матір пораненого воїна Влада Лукашенка, який нині лікується в Одеському військовому госпіталі.

Розмова в'язалася мимоволі. Волонтери говорили, що і вони, і держава, повинні не просто співчувати, а ще й діяти, опікуватися сім'ями тих, хто втратив дорогих серцю людей – це для них не робота, а обов'язок. А для волонтерів швидше, покликання, нехай і дуже важке.

- Ви рідко ділитеся своїми проблемами, тримаєте в собі, переживаєте, – звертаючись до матерів, дружин і сестер, сказав Фазел Манан.

– Цього не треба робити – поділіться з нами і ми вам допоможемо. Хлопці віддали життя, щоб ми спокійно ходили на роботу. Не один раз ми були на передовій, бачили, як там важко. Знаємо, що відчувають діти під Мар'їнкою, Талаківкою – навіть восьмирічні діти розрізняють з якої зброї стріляють... А наші діти в безпеці, дякуючи воїнам, які там на Сході України захищають і гинуть...

- Ми хочемо, щоб ви не тримали в собі наболіле, більше спілкувалися, коли потрібно, зверталися до нас по допомогу, - додала представник КП Херсонської облради «Оберіг» Лариса Цигульська. – Звісно, горе втрати є і воно нікуди не відійде. Але з цим нам усім треба навчитися жити, цінувати пам'ять і гордитися ними, бо вони загинули щоб ми жили.

Вона розповіла, про те, як Тетяна Шешеня допомогла їй зв'язатися з матір'ю Артема Скупейка у той день, коли Артема вбили. Пригадуючи, не могли стримати хвилювання. Адже це був момент, коли кожному заново треба було пережити біль...

Волонтер, психолог і капелан Андрій Калита, який зі своїми однодумцями і помічниками спеціально прибув до Горностаївки, щоб зустрітися з учасниками АТО та матерями загиблих воїнів, теж наголосив, що будь-які проблеми можна і треба вирішувати. Для цього треба проявляти увагу до ближнього, друзів чи знайомих, за необхідності звернутися до волонтерів, військових капеланів.

Щоб об'єднати зусилля, волонтери запроваджують новий напрямок роботи – надання психологічної допомоги колишнім військовим, їх матерям і дружинам, рідним загиблих. На цю тему 4 червня у Великій Лепетисі відбудеться семінар-тренінг за участі фахівців з Києва – тож Андрій Калита запросив і горностаївців на цю зустріч.

- Для нас дуже важливо, що ви приділяєте нам увагу, - сказала Тетяна Шешеня. – Чесно кажучи, я спочатку думала, що це буде на рівні Горностаївки. Та коли побачила, що і горностаївські, і херсонські волонтери не лише підтримують морально та матеріально тих бійців, які там на війні, а й організовують зустрічі в селах, цікавляться як, вони, повернувшись, влаштувалися в повсякденному житті, допомагають пораненим у госпіталях, не забувають і про нас - то я втішилася, що є люди, які змогли усіх об'єднати. І мені приємно, що за моєю спиною є підтримка людей чужих по крові, але дуже близьких по духу. Мої діти дуже радіють, коли до нас приходять волонтери, або навідується дядя мер (так його діти називають) - Дмитро Валерійович...

Важко передати всю розмову на цій зустрічі. Без хвилювання ніхто не говорив, інколи не стримували й сліз. Відчували, що тепер це їхня спільна родина, з якою можна поділитися найсокровеннішим. І просити порятунку, коли погано. Бо саме волонтери першими приходять, коли треба у лікарні допомогти пораненому бійцю, та й коли приходить у сім'ю страшна звістка.

А сьогодні вже й самі родини загиблих долучаються до волонтерської роботи – кожного разу, коли їдуть на Донбас волонтери, вони теж лаштують посилочки, вкладаючи в кожну частинки серця і душі. Справді, як у великій родині. Та й чи можна інакше?

- Для мене розмова з вами – це як розмова з сином, - довірливо промовила під час бесіди Тетяна, мати Артема Скупейка.

Як у дружній родині поговорили й про прикрощі та негаразди, що з ними доводиться іноді стикатися, радилися, як можна практично їх розв'язати. На те, що є такі люди, які можуть кинути услід «Ми вас туди не посилали» - вирішили просто не звертати уваги. Хоча й боляче таке чути. Та Бог їм суддя...

Держава ніби допомагає: пільги, виплати і таке інше. Але цим родинам потрібно ще дещо — увага і розуміння Адже приміром, коли говорили про пільги на перевезення, з'ясувалося, що ніхто цим не користується, більше того – соромляться показувати посідчення учасника бойових дій. Бо, кажуть, легше свої гроші викласти, ніж нерви псувати. Незрозуміло, чи гроші на пільгове перевезення виділяються, чи ні. Тож хочуть отримати відповідь від місцевої влади на це запитання.

Водночас, погодилися, що багато залежить і від людського фактора. І коли бачиш байдужість – прикро стає. Головне, що нині на часі: треба вчити і владу, і всіх громадян виконувати закон.

Фазел Манан повідомив, що виношує мрію розмістити у центрі велике пано з фотографіями та іменами загиблих героїв-земляків. І взагалі пропонує, аби такі фото були в кабінетах можновладців поряд з портретом Президента. Щоб вони нагадували всім, якою ціною виборюється свобода. Це теж викликало деякі міркування: є різні люди і не всі сприймають однозначно такі меморіальні виставки.

Адже були випадки в Херсоні, коли осквернили портрети тих, хто виборював незалежність України. Однак, хлопці-волонтери запевнили, що у нас таке ніколи не трапиться.

...Були хвилини, коли люди, поєднані бідою, просто мовчали. І в тому мовчанні відчувалася рідність, солідарність. Здавалося, з'явилася нова Родина – так, з великої літери - об'єднана Родина загиблих героїв.

На зустрічі побувала Любов РУДЯ