На Херсонщині крапля води на вагу... рису

На Херсонщині крапля води на вагу... рису

Торішні рисові жнива, хоч і затягнулися через довгождані дощі, порадували землеробів Причорномор'я і Придунав'я доволі високим урожаєм.

Так, механізатори Херсонщини із загальної площі 7,8 тисячі гектарів зібрали 45 тисяч тонн білого зерна. Немало!

Втім, це менше навіть половини обсягу, потрібного Україні для задоволення внутрішнього попиту.

Не гречка, а все ж...

До анексії Криму путінською Росією наша держава вже забезпечувала себе власним рисом десь на 70 відсотків і навіть мала змогу експортувати його в сусідні країни — Туреччину, Румунію і Болгарію. Нині ж доводиться завозити ходовий продовольчий товар із Пакистану, Китаю, Індії, Таїланду.

— Україна сьогодні вирощує рис на близько 12 тисячах гектарів. І ця площа за останніх чотири роки залишається, по суті, незмінною. Після анексії Криму вітчизняна галузь втратила можливість подальшого розвитку, — зауважив директор департаменту землеробства МінАПК Володимир Топчій, коли перебував минулого літа з робочою поїздкою в Інституті рису НААНУ.

— Українці споживають і люблять рис, — наголосив Володимир Топчій. — Саме цей продукт, за статистикою, серед круп посідає перше місце — 31 відсоток, гречка — 30 відсотків, просо — 14-15. Ця культура вже давно у традиції українців і є стійка тенденція до зростання обсягів її споживання. Наша країна останнім часом щороку вирощує близько 70 тисяч тонн рису. Для задоволення власних потреб маємо наростити обсяги виробництва хоча б у 2,5 разу з тим щоб не витрачати близько 30 мільйонів доларів на рік на закупівлю білого зерна за кордоном.

Земля відповіла взаємністю

«Сарацинське просо», як ще називали рис у середні віки, з'явилося в Україні порівняно недавно — у 30-х роках минулого століття. І не тому, що цей злак має надзвичайну харчову цінність, а за врожайністю перевершує саму пшеницю. У тодішньої влади на перший план виходила інша стратегічна мета: залучити в сільськогосподарське виробництво малопродуктивні засолені землі Причорноморської низовини в Херсонській та Одеській областях, а також у Криму.

Із цим завданням підкорювачі засоленої «цілини» впоралися — «солончаки» почали трудитися на державу. Одначе остання мало звертала на це уваги і лише в 60-ті роки рисосіяння «перепросили». У 1964—1980 рр. галузь, усебічно підтримувана державою, ожила. За порівняно короткий час на площі майже 63 тис. гектарів (в АР Крим — 30,8 тис., Херсонській області — 18 тис., Одеській — 13,8 тис. га) з'явилися рисові інженерні системи. Кошти, як мовиться, закопали у солонці значні. Ризик, звичайно, був. Але переважав здоровий глузд і тверезі розрахунки. Високорентабельний рис де за три, де за п'ять років окупив усі затрати, «застовпивши» за собою 33-38 тисяч гектарів малопродуктивних донедавна земель. І діло пішло!

Можливо, Україна замість імпорту рису вже експортувала б його. І не все потрібно списувати на окупований Крим. Співробітники Інститут рису на практиці довели, що не по-господарськи обмежувати площу рисосіяння лише малородючими землями півдня. Тим паче, що біле зерно — це не лише дієтична каша, а й борошно, спирт, крохмаль. Додамо сюди іще один важливий фактор — сівозміни.

Рис під Вінницею? Реально!

У зв'зку із глобальним потеплінням і завдяки новим прогресивним технологіям ареал вирощування «дитяти сонця і води» (так ще називають рис) значно розширюється. Тим паче, що й південні кліматичні умови останніми десятиліттями «просунулись» аж до Вінниці й узяли курс на північніші широти. Відтак головну роль відіграє не стільки сонце, скільки вода. І йдеться не про «ставки»-чеки на подільських просторах, а про сучасні рисові плантації у традиційних сівозмінах. І тут на перший план виходить крапля звичайної води.

— Для вирощування рису на крапельному зрошенні підходять практично всі ґрунти, за винятком піщаних, — роз'яснює директор Інституту рису НААНУ доктор економічних наук Володимир Дудченко. — Проте є одне «але». Рисові системи (фільтрувальні і насосні станції тощо) недовговічні, розраховані лише на десяток років. Тому їх потрібно періодично оновлювати, на що знадобляться значні (не кожному господарнику під силу) кошти. Вихід? Якби виробники мали доступ до дешевих кредитів, або ж держава давала якусь компенсацію, це значно пришвидшило б розв'язання проблеми забезпечення країни власним рисом.

Вирощування рису на крапельному зрошенні захоплює не тільки Україну, а і Європу. На міжнародному семінарі, присвяченому сучасним технологіям вирощування рису і глобальним аспектам продовольчої та екологічної безпеки постачальник послуг для фірми «Netafim Німеччина» Ніко Хейнеман повідомив про те, що його країна уперше в своїй історії посіяла рис. І вірить у перспективу вирощування білого зерна на своїй батьківщині.

Ніко Хейнеман при цьому зауважив, що рис, вирощений на крапельному зрошенні, має низький уміст миш'яку, що збільшує його ціну і робить вигіднішим з фінансово-економічної точки зору. Такий рис використовується для виготовлення дієтичних і «здорових» продуктів, а також рисового молока для дитячого харчування.

Нині, до речі, на крапельному зрошенні рис вирощують уже 11 країн світу.

Рис сіють більш ніж у 100 країнах на площах, які щорічно займають близько 150 млн га, а виробництво зерна становить близько півмільярда тонн. Він по праву вважається однією з найважливіших культур на планеті, тому що є основним харчовим продуктом для більшої частини її населення. І хоча в нас не є головною культурою і не становить основу раціону українців, галузь рисівництва, поряд з іншими, залишається необхідною для сільського господарства України.

Урожай починається з насіння

Ученими Інституту рису НААНУ створено і передано на державне сортовипробування понад 35 сортів цінної продовольчої культури, 14 з яких занесені до Державного реєстру сортів рослин України, а два сорти проходять державне випробування. Реорганізована і вдосконалена система насінництва рису дає змогу повністю задовольнити потреби рисосійних господарств України високоякісним насінням. Не тільки високоякісним, а й високоврожайним. Сорти Адмірал, Антей, Онтаріо, Україна-96, Віконт та інші за дотримання всіх вимог технології дають від 8 до 9 тонн білого зерна з гектара.

Співробітники відомого в Україні й не тільки Інституту рису не лише виробництво, а й насінництво «сарацинського проса» поки що експериментально переводять на крапельне зрошення.

Переваги нової технології вирощування древньої культури, яка стала традиційною і для України, очевидні. Як показала зарубіжна і вітчизняна практика, при крапельному зрошенні заощаджується приблизно 65% відсотків води для поливу. Торік за кожен її кубометр доводилося платити по гривні! Крім того, врожайність на «крапельці» підвищується на 20 відсотків, що робить культуру високорентабельною і цікавою навіть для фермерів.

Директор Інституту рису Володимир Дудченко звертає увагу на ще один важливий фактор:

— За традиційних технологій рис в основному вирощувався у монокультурі і це призводило до певних проблем. Нині ми готові надати методи вирощування його у сівозміні, в тому числі — з кукурудзою і соєю.

Не виключено, що вже цього року галузь рисівництва, враховуючи зростаючий попит у світі на біле зерно, почне розвиватися значно швидше, ніж досі.

Василь ПІДДУБНЯК
Сільські Вісті