На початку листопада вона розпочала роботу над новою постановкою «Місто щасливих людей», за мотивами п’єси Олександра Морданя «Лист очікування». Не зважаючи на те, що пані Анна ще молодий режисер, у її «скарбничці» вже чимало серйозних робіт. Це і постановка вистави-антрепризи «Світ Різдва», музично-пластичний спектакль «Білі троянди. Протистояння» в рамках міжнародного проекту в Німеччині, Ольденбург – пані Анна виступила у режисерському тандемі ще з одним режисером.
А також вистави в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра «Кохання на дотик...», що номінована на премію «Київська пектораль» у номінації режисерський дебют. Однак, якщо не рахувати ще низку студентських робіт, дипломну постановку на професійній сцені, «Дзвінок з минулого» за п'єсою А. Крима, Анна здійснила саме в Херсоні.
Анна Козирицька з тієї когорти режисерів, які прийшли у цю професію не одразу. Першу вищу освіту вона здобувала на юридичному факультеті, там вивчала менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. Другим фахом майбутній режисер обрала дизайн, закінчивши курси при одному з київських вузів. Проте, жодна з обраних професій не приносила їй задоволення. Спочатку Анна Козирицька сприймала театр, як хобі, яке згодом переросло у справу всього життя…
Ви вивчали режисуру в одному з найкращих театральних вузів країни – Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Але оскільки це була вже друга освіта вчились на заочному відділенні, як вам вдалось освоїти цю професію?
- Хоч я і вчилась на заочному – постійно була в університеті: відвідувала тренінги, допомагала студентам менших курсів. Тому для мене навчання тривало цілий рік, а не тільки на період сесії. Звісно, якщо тільки навчатись на сесіях, то нічого не буде.
Чому вирішили змінити професію?
- Після закінчення юридичного факультету я отримала освіту менеджера зовнішньоекономічної діяльності. Працювала, отримувала достойну зарплату, але ось так живеш, працюєш, є у тебе гроші, але ти не отримуєш головного – задоволення від життя. Я просто заробляла, тому що треба було заробляти, бо так вчили з дитинства. У мене не вкладалась в голові теза: «вибрати професію для того, щоб заробити». Тому я почала шукати. Спочатку вирішила піти в театральну студію, щоб мати хобі й зрозуміла, що мені цього мало, більше це – університет. Десь рік не наважувалась вступати, але потім все-таки вступила і моє життя докорінно змінилось, перевернулось з ніг на голову. У мене змінилось коло мого спілкування, розпочався новий життєвий етап. Адже режисер – це не професія, а стиль життя.
Ви родом з Херсону, але вже дуже довгий час живете і працюєте в Києві. Не тягне на малу батьківщину?
- Те середовище вже ближче, бо там постійно щось нове… Тут хоч і є вже якесь певне життєве нашарування: рідні, друзі, але нове вже не наростає.
Що для вас відпочинок?
- Бувають моменти, коли приходиш в університет до студентів, а у них очі горять. От там я відпочиваю. Від них хочеться насититися цією енергією і бажанням. Адже ці діти ще вірять в якийсь ідеальний театр, в те, що вони можуть змінити світ, змінити мистецтво.
Класика чи сучасна драматургія?
- Я дуже люблю класику. Я люблю драматургію, де закладена таємниця людської душі. Я люблю всю ніч думати: «куди поїхав Чацький». В сучасній драматургії мало секретів… Прикро, що театр, в умовах недостатнього фінансування культури, підлаштовується під глядача. Адже театр, на мою думку, повинен духовно виховувати людину. Театр перш за все – духовність, а не просто розвага якась.
Спілкувалась Єлизавета ТАРАСОВА