На Херсонщині інтернати влітають в копієчку

На Херсонщині інтернати влітають в копієчку

На виховання дітей в інтернатних закладах Херсонської області щороку витрачають сотні мільйонів гривень. 

Скільки дітей навчатимуться у Новокаховській загальноосвітній школі-інтернаті у новому навчальному році, за кілька днів до його початку не знала навіть директор цього закладу Ірина Павлова.

Як стверд­жує начальник управління освіти, науки та молоді Херсонської облдержадміністрації Євген Криницький, навряд чи знає вона цю кількість і зараз.

Пояснює він це внесеними Кабінетом Міністрів у серпні змінами до Типового положення про комісію з питань захисту прав дитини і Положення про загальноосвітній навчальний заклад.

''Відтепер до інтернатних закладів направлятимуть районні комісії у справах дітей. Через збій у роботі цих комісій по Новокаховській школі-інтернату, як і інших подібних закладах, ''зависло'' чимало осіб. Але діти є, і вони рано чи пізно до них потраплять'', — стверджує Криницький.

У Гарварді дешевше?

Перебування дитини у Новокаховській школі-інтернаті обходиться найдорожче для платників податків з-поміж усіх інтернатних закладів Херсонщини. За даними обласного управління освіти на 1 серпня п. р., на кожну дитину в ньому виділено в середньому 134 тисячі гривень на рік.

Серед нинішніх лідерів за наван­таженням на бюджет також Херсон­ська спеціальна ЗОШ-інтернат І—ІІІ ступенів (120 тис. грн./рік на дитину), дитячий будинок інтернатного типу ''Радість'' у Каховці (116 тис. грн.), Сиваська СЗОШ-інтернат І—ІІ ст. і Калинів­ська СЗОШ-інтернат І—ІІ ст. (101 тис. грн.), Новокиївська СЗОШ-інтернат І—ІІ ст. (96 тис. грн.), Таврійська СЗОШ-інтернат І—ІІ ст. (89 тис. грн.).

Звідки взялися такі суми, можна зрозуміти, проаналізувавши кількість дітей в тому чи іншому закладі і видатки на їх діяльність. Новокаховська ЗОШ-інтернат серед них одна із найменш заповнених: у розрахованому на 250 вихо­ванців закладі станом на червень 2017-го перебували тільки 49 учнів.

Для порівняння: навчання однієї дітини у ''звичайних'' загальноосвітніх школах області обходиться платникам податків у середньому в 9,8 тис. грн. на рік, хоча в малокомплектних ЗОШ часом доходить і до 51 тис. грн. У той же час за 100—130 тисяч гривень, що йдуть на перебування кожного вихованця в деяких закладах інтернатного типу, можна оплачувати навчання у вузі щонайменше для 4 студентів на рік.

''Дешевше навіть замість наших інтернатів дитину навчати десь у Гарварді'', — невесело жартує експерт з гуманітарної та молодіжної політики Віктор Бобиренко. І додає, що утримання дітей у тих же дитячих будинках сімейного типу чи у прийомних родинах обходиться державі в рази дешевше.

За словами директора Ірини Павлової, нині у Новокаховській ЗОШ-інтернаті навчаються діти, які опинилися в складних життєвих умовах, малозабезпечені та кілька сиріт. Не в останню чергу через невеликий контингент вихованців обласна влада кілька років тому виступила з ініціативою реорганізувати цей заклад у ліцей Державної прикордонної служби. Ця новина спричинила величезний резонанс у Новій Каховці.

''Поки ми призупинили даний процес, оскільки на створення подібного закладу потрібен указ Президента або окремий наказ міністра внутрішніх справ. Крім того, потрібен делегований працівник на посаду директора такого закладу. Та зупинятися ми не збираємося, тим більше, що подібних ліцеїв в Україні немає. А робити його звичайним комунальним ми не хочемо'', — пояснює Євген Криницький.

Він також додає, що зараз планується реорганізація Таврійської СЗОШ-інтернату І—ІІ ст. До неї збираються приєднати і каховський дитячий будинок інтернатного типу ''Радість''.

''У Таврійську ми хочемо зробити навчально-реабілітаційний центр, бо там виховується багато дітей, які потребують корекції. Щонайменше 100 вихованців є абсолютно не пристосованими до життя інвалідами, які після закінчення школи переходитимуть в інші інтернатні заклади. А на базі ''Радості'' буде дошкільне відділення. Цей дитбудинок був розрахований на дітей-сиріт, які останнім часом усе більше переходять на сімейні форми виховання, тож кількість його вихованців продовжує зменшуватися'', — підкреслює Криницький.

Інтернат не замінить родину

На нерівні можливості з інтернатними закладами скаржаться й керівники загальноосвітніх шкіл — особливо розташованих у сільській місцевості. Неодноразово автору цих рядків вони розповідали, що інтернати ''відбирають'' у них учнів.

Мовляв, для батьків це дуже зручно: є постійний нагляд за дітьми з понеділка по п'ятницю плюс хороше 5-разове харчування. І все це — за бюджетні кошти! Можна почути нарікання на інтернатні за­клади й від батьків. Приміром, щодо труднощів з влаштуванням дітей до Чорнобаївської санаторної ЗОШ-інтернату І—ІІІ ступенів.

— Якщо у нас на харчування сиріт виділяється по 10 грн./день, то в сусідньому інтернаті — близько 100 грн. Причому наші учні, як правило, все з'їдають, а в інтернатах перебирають харчами. Як на мене, подібні заклади виховують утриманців, оскільки їхні діти живуть на всьому готовому і не цінують кошти, що на них витрачаються, — вважає директор Львівської ЗОШ Бериславського району Олександр Прищепюк.

Директори ЗОШ розповідають, що нерідко серед вихованців інтернатів можна зустріти дітей з цілком забезпечених родин — наприклад, фермерських. І називають навіть села, в яких поширена така практика, — зокрема, Високе. ''Раніше таке було, — погоджується начальник відділу освіти, молоді та спорту Бериславської РДА Наталя Стаднік. — Коли в Високівській школі не було опалення, тамтешніх дітей влаштовували в інші заклади. Тепер уже вони навчаються в своєму селі''.

— У нас діти залишаються і на вихідні, їх забирають лише під час канікул. Наші вихованці — з Великоолександрівського, Білозерського, Бери­славського та багатьох інших районів: діти з малозабезпечених родин, сироти і ті, хто за станом здоров'я не можуть навчатися у загальноосвітніх школах. З 1 вересня маємо 147 вихованців, і ця кількість у порівнянні з минулим навчальним роком збільшилася. Також я б не сказала, що у нас діти розбалувані. Ми маємо режим роботи, психолога, вчителів-дефектологів, проводимо багато різноманітних заходів, — розповіла ''Новому дню'' директор Калинівської СЗОШ-інтернату І—ІІ ст. Великоолександрівського району Руслана Шешеня.

Висловлені директорами звичайних шкіл за­уваження, як визнає Євген Криницький, мають місце.

''Проте в інтернати дітей батькам не так вже й просто ''спихнути''. Ми спільно зі службою у справах дітей ретельно вивчаємо кожну справу. Буває, відмовляємо [у направленні до інтернату], а загалом на подібні випадки реагуємо дуже жорстко. Траплялися випадки, коли батькам доводилося забирати своїх дітей з інтернатних закладів. Соціальні працівники постійно контролюють умови, в яких проживають діти. І якщо сім'я здатна виховувати їх самостійно, то нехай вона цим і займається! Адже інтернат ніколи в житті не замінить родину'', — говорить він.

Що стосується Чорнобаївської санаторної ЗОШ-інтернату, то потрапити туди дітям зовсім нескладно, стверджує чиновник. ''Контингент там дуже складний. Однак саме направлення туди надає медична комісія, якщо дитина потребує реабілітації або корекції'', — підкреслює Євген Криницький.

''Освіта — не головне''

Дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування в інтернатних закладах нині налічується одиниці. Приміром, у дитбудинку ''Радість'' із 35 вихованців (станом на червень 2017 року) тільки 7 мали такий статус. По два десятки сиріт налічується лише в Херсонській ЗОШ-інтернаті ім. Т. Шевченка, Старозбур'ївській СЗОШ-інтернаті й Таврійській СЗОШ-інтернаті.

Тож у суспільстві все частіше виникає запитання: чи не простіше було б влаштувати вихованців інтернатних закладів назад до власних батьків або до прийомних сімей? Чи не дешевше перевиховати батьків замість того, щоб утримувати величезну купу інтернатів, які потім випускають у світ здебіль­шого соціально нерозвинених членів суспільства?

Тим більше, що загальноосвітні школи все активніше переходять на інклюзивні форми навчання, й там можна вже зустріти і діток з тими чи іншими фізичними вадами, і позбавлених батьківського піклування. Крім того, випускники інтернатних за­кладів на останньому ЗНО здебільшого продемонстрували низький рівень підготовки.

Всі ці питання здаються слушними, якщо проаналізувати обсяги видатків, які йдуть з кишень платників податків на утримання інтернатів. Так, за даними управління освіти, науки та молоді ОДА на 17 таких закладів, підпорядкованих облраді, у 2017 році було виділено 239 626 404 грн. з урахуванням змін станом на 1 серпня п. р. Загальна ж кількість їх штатних одиниць — 2073,86. Чи можна такі величезні витрати назвати ефективним використанням бюджетних коштів?

— Якраз надання середньої освіти є не найголовнішим завданням інтернатних закладів на відміну від медичних і реабілітаційних послуг, — коментує Євген Криницький. — Профіль закладів дуже різний. Приміром, Таврійський інтернат розрахований на дітей-інвалідів, Чорнобаївський — для осіб з порушеннями рухового апарату, Старозбур'ївський — для оздоровлення дітей, схильних до захворювання туберкульозом, у Херсоні є заклад для слабочуючих і т. д.

Як на мене, чіпати такі заклади не можна. Адже в тому ж Таврійському інтернаті є близько 90 дітей, котрі ніколи не повернуться в соціум. Вони нічого не можуть робити самостійно, навіть вдягнутися. Тож їх там навчають елементарних речей: вміти розчесатися або почистити зуби. Після досягнення ними 18-річного віку всі вони підуть у геріатричні пансіонати. А ось те, що серед наших інтернатних закладів багато недозавантажених, мене тішить. Адже чим більше ми будемо переходити на сімейні форми виховання, тим краще.

На думку Криницького, не можна порівнювати видатки на інтернатні заклади і звичайні школи. ''В перших левову частку зжирають комунальні послуги. Адже дитину необхідно забезпечити кімнатою для відпочинку, спальним місцем, корпусом для харчування. Все це треба обігрівати взимку. А якщо потрібно за нормами мати, скажімо, 4 прибиральниці, ми мусимо їх мати. Тож скільки ви­трачається коштів на одну дитину — питання дуже умовне.

Те ж харчування: є діти, на яких йде 50—56 грн. на добу, а є й окремі дієти вартістю 130 грн. на добу. Тому для нас витрати не важливі. Головне — життя і здоров'я дитини. Найпростіше – просто взяти й позакривати інтернати. Але це може призвести до того, що нам знову доведеться витягати дітей з люків'', — вважає чиновник. І додає, що згоден з тим, що інтернати необхідно реформувати. ''Проте ми маємо робити це поступово'', — підсумовує він.

З цим справді важко не погодитися. Адже ми повинні бути впевненими в тому, що в разі таких змін діти дійсно не опиняться на вулиці і що педагоги зможуть знайти собі іншу роботу. Проте готуватися до реформування принаймні деяких інтернатних закладів потрібно вже зараз. Щоб завтра це не стало для когось надто неприємною несподіванкою.

Олег БАТУРІН
"Новий День"