«Каховська Тачанка» у надійних руках

«Патріотизм — це любов. Люблять не за щось, а тому що не можуть не любити».

Святослав Вакарчук.

Хочеться знову повернутися до теми патріотизму, небайдужості, любові. А може, патріотизм – мотивація щось робити: прибирати подвір'я, садити дерева, квіти, комусь допомагати. І не обов'язково це робити у вишиванці, важливо йти за внутрішнім покликом.

Саме за покликом серця йде по життю наш земляк Андрій Калов. Поки хтось роздумує, виважує, ця людина діє. Рішуче, з напором, не озираючись і не переймаючись чужими думками: чи всім це подобається, чи усі розуміють його діяльність (адже часом саме такі думки зупиняють багатьох із нас).

Неодноразово на шпальтах нашої газети розповідали про його допомогу у придбанні амуніції та екіпіровки для солдатів та рятувальників. Усі з цікавістю спостерігали за перетворенням невеликої фермерської вантажівки на автівку для потреб військовослужбовців, що знаходяться у зоні бойових дій.

І ось, «прослуживши» в АТО 1рік та 3 місяці,«Каховська Тачанка» знову повернулася до Каховки, адже все має «межу міцності».

Почалися ремонтні роботи (правда, ремонтувати почали ще у Дніпрі, та працівники місцевої СТО не зовсім добросовісно підійшли до справи, тож більшу частину робіт довелося виконувати у Каховці).

- Когось дратує моя діяльність, але я хочу, щоб усі бачили і розуміли – треба не сидіти, а щось робити, хоча б для рідного міста. Як на мене, це дає відчуття самореалізації, щастя, можливість зустрічати своїх однодумців та й просто — не соромно за прожите життя, — розмірковує Андрій.

Саме випадковість та волонтерська допомога звела Андрія з Ігорем Берещенком, начальником Каховського міськрайуправління Головного управління ДСНС України у Херсонській області. Ділові відносини переросли у справжню чоловічу дружбу.

- Я вдячний випадку, який звів мене з цією людиною. Адже не так багато людей, здатних ділитися з тобою позитивом, людей, з якими у тебе одне бачення світу (світосприйняття). Ігор Берещенко та Роман Міщук саме такими однодумцями та найкращими друзями і є, — ділиться волонтер.

Андрій гордиться тим, що його волонтерська діяльність врятувала не одне життя. Бронежилети з кевларовим захистом, каски – це те необхідне, що повинно бути у кожного бійця.

Але і тут є багато зловживань, багато волонтерської допомоги розпродувалося. «Багато розкрадань, просто боляче дивитись, коли бачиш бронежилет, який сам маркував «не для продажу», а його продають» — сумно говорить чоловік.

Розмовляючи з цією мужньою, сильною духом людиною, яка при необхідності може і«круте» слівце вжити, ти приємно дивуєшся, коли чуєш як він ніжно спілкується з дружиною та батьком. До речі, Андрій Григорович – «на одній хвилі» з сином.

Під час його відсутності (адже Андрій-молодший моряк, тож кожні 2 місяці виходить у море) стає синовими «руками» і виконує його доручення. Андрій намагається об'єднати, залучити, пробудити жителів міста.

Ще раз переконуєшся, що патріотизм проявляється не у піарі «Як я люблю Україну», а у реальних справах реальної людини. І «Каховська Тачанка» — є доказом цього.

«Каховська Тачанка» у надійних руках

Не випадково на зустріч Андрій прийшов не один, а з бійцем АТО із позивним Кеп (від капітан) або ж Іспанець. Історія зустрічі цих чоловіків – теж випадок, адже саме у підрозділ, де служив Іспанець, передали нашу «Тачаночку». Волонтер шукав, у кого є реальна потреба в такій машині та хто буде її доглядати.

Так авто і потрапило до 131-го розвідувального батальйону. Транспортна техніка їм необхідна, адже розвідники часто знаходяться на завданнях далеко від основної бази свого підрозділу. Тож довезти боєприпаси, продукти харчування, самих розвідників – це основне завдання «Каховської Тачанки».

Батальйон, у якому служить Кеп, знову ж таки дякуючи щасливому випадку, базується нині неподалік Каховки (відведені на бойове злагодження). Тож вирішили, що бійцям машина знадобиться й тут, тим більше, що ремонт у Дніпрі не завершили.

Історія ще одного життя

Історія життя Іспанця дивовижна, можна писати сценарій та знімати кіно. Чоловік родом із Тернопільщини, з дитинства був закоханий у море. Але так склалося, що не вступив до морехідного училища. І тоді засмучений юнак сказав собі: «Якщо не хочете, щоб у цій країні був матросом, то в чужій – буду капітаном».

-Та треба бути обережним з думками та мріями, бо вони збуваються, — сміється Кеп.

А мрії, дійсно, здійснюються. У 2000 році чоловік опинився в Іспанії, де вивчився на матроса (працював 2 роки), а потім закінчив Морську академію та отримав звання капітана 2-го рангу (яхти, парусні судна). Усе складалося добре: сім'я, дім, цікава робота. Та на Батьківщині настали неспокійні часи...

На війну Іспанець пішов у 2014 році ( через «Правий сектор», бо йому виповнилося 54 роки, а після 45 не брали) разом із старшим сином (молодшого насильно повернули додому). Під Іловайськом сина було поранено під час виходу з оточення. Батько навіть радів з цього, адже «батько з сином, брат з братом не мають воювати у одному підрозділі – одного поранять другий кидається до нього, не дивлячись на кулі, чи під час бою намагаємося прикрити один одного, це заважає...».

Ігор (справжнє ім'я бійця), насправді, дивовижна людина. За його словами, ще за 10 років до війни вже знав, що все так і буде — йому було видіння. Отримав дуже серйозну травму хребта, якийсь час був прикутий до ліжка, прогнози лікарів були невтішними. Але чоловік не здався, наполегливо тренувався.

У 2010 році – у складі команди посів перше місце зі страйкболу (страйкбол – командна військово-тактична гра), у 2013 році – перейшов на парусній яхті океан. Пройшов відбір у спецпідрозділ «Альфа». Наполегливості, сили духу та відважності цій людині не позичати.

На війні теж задніх не пасе, за спинами не ховається (і товаришів таких самих має) через що за бійців його підрозділу вороги призначили нагороду. Спілкуючись з цією неординарною особистістю, дивуєшся, скільки всього може винести людина, якщо має мету, прагнення.

Не один раз боєць потрапляв у різні складні ситуації, але завжди виходив з них гідно. Так кілька разів, щоб урятувати життя бійців, порушував наказ командування і кожного разу писав рапорт: «Підступний наказ, який веде до загибелі підрозділу, виконувати не буду!» Мабуть, янгол-охоронець завжди був поряд, рятуючи йому життя.

Іспанцеві довелося декілька днів бути командиром танку (українські війська, відступаючи залишили його на переправі). Танкісти за дуже короткий час провели розвідникам «майстер-клас» і танк вже «йшов» у бій. Знищили кілька ворожих бойових машин, але ті їх теж підбили, розвідників оточили і тільки чудо врятувало життя відважного командира. Ігор згадує, що допомагала щира молитва та свячена вода, яку передала його мама.

Багато чого траплялося за ці три роки у житті цієї відважної людини, скоро закінчується контракт і поки що Іспанець не планує його подовжувати, так як є необхідність підлікуватися (але це до тих пір, поки підрозділ знову не піде воювати). Він із вдячністю говорить про безцінну допомогу волонтерів, без якої армійцям просто не впоратися.

Поки стаття готувалася до друку, «Каховську Тачанку» відремонтували і знову передали до рук розвідників. Скільки зусиль та коштів на усе це пішло – «історія замовчує» та, врешті-решт, це вже не так і важливо, головне – результат...

Може я амбітний, але намагаюся допомогти усім, кому треба, і допомогти якнайкраще. Мені приємно бачити реальні результати своєї допомоги. Інакше життя стає нудним та нецікавим,- розмірковує Андрій Калов

То що таке патріотизм і кого називати патріотом?

Спілкування з Андрієм Каловим та його сім'єю, розвідником Іспанцем доводить ще раз, що патріотизм повинен бути у душі. Орієнтується він на творення, а не на руйнування. І правдивість слів Святослава Вакарчука, очевидна: «Не дивіться на Україну, як на землю своїх батьків. Дивіться на неї, як на землю своїх дітей. І тоді прийдуть зміни...».

Альона ДЕМЧЕНКО
"Каховська Зоря"