Блиск і злидні Залізного Порту

Блиск і злидні Залізного Порту

У кожного населеного пункту, тим більше рекреаційного, є своя візитка, місце, за яким його впізнають. 

Візитка Залізного Порту... ні, не ''чортове колесо'' на узбережжі і не якийсь там заклад відпочинку. Курорт на Голопристанщині впізнають за розваленим... ''хвилерізом''.

Берегове укріплення з кожним роком руйнується все більше — раніше були щілини між плитами, сьогодні — ями, в які легко провалитися не лише дитині, а й дорослому.

При цьому на пірсі, як і раніше, купа людей. Бо це — улюблене місце туристів. На самому його початку ''виросло'' кафе: відвідувачі закладу не відмовляють собі прогулятися укріпленням з пляшкою чи стаканчиком пива у руці.

Порожню тару народ залишає просто у щілинах ''хвилеріза'' — знай наших! І, звісно, можна було б знову все звернути на ''свинський'' менталітет де­яких туристів — де їм-п'ю, там і кидаю. Але поруч — жодного натяку на контейнер, ну хоча б якусь коробку, куди можна викинути відходи.

Проблема з урнами відчувається й на самій набережній — довжелезній, неначе третина тієї, що недавно відкрили в Дубаї. Правда, нам до Дубая, як до Марса. Хіба на відомому на увесь світ курорті є неосвітлені вулиці, роздовбані дороги, тротуари, схожі на ковдру з клаптиків? У Залізному Порту, певно, ви­кладаючи яку-небудь плитку біля своїх закладів, власники вважають, що роблять неймовірну послугу рідному й не дуже селу, тож і так зійде? Головний ''стиліст'' Залізного Порту — ''я сам вигадав'', тому тут контрасти і ще раз контрасти.

Дорогезні ресторани і дискоклуби, а поряд — похмурі генделики. Те ж саме з готелями та пансіонатами. Втім, насправді їх, готелів та пансіонатів, у Залізному Порту майже немає. Як це, скажете? А ось так! Просто за документами більшість будівель, де здаються номери для відпочивальників, проходять як звичайнісінькі приватні будинки.

Відтак, і до бюджету їхні власники нічого не сплачують. Купа рушників сушиться на балконах, жодної вільної кімнати. Хіба таки всі ці люди — родичі і друзі господаря, який запросив їх у гості, причому на увесь сезон?! І тут мені згадався чоловік із табличкою ''здам житло'', якого зустріла на вулиці, метрів за 600 від моря.

— Ми, місцеве населення, тільки й виживаємо за рахунок отих кількох місяців на рік. І з кожного з нас, повірте, регулярно беруть плату за те, що приймаємо квартирантів, інакше працювати ти не будеш. Але куди йдуть ці гроші, я не знаю — бо з року в рік у Залізному Порту нічого не змінюється. От дивіться, центральна вулиця. О 2-й, 3-й годині ночі люди повертаються з дискотек до номерів, ясна річ, і напідпитку, всяке буває, а дорога додому — хоч око виколи! Ну хіба важко встановити ліхтарі? — не приховує роздратування чоловік.

Про те, що у Залізному Порту ''рулить'' тіньова, а не здорова економіка, свідчать і ''перестраховки'' під­приємців. Так журналістів, особливо з відеокамерою, не пустили до п'яти готелів (певно, є що приховувати), аж поки не знайшовся господар будівлі з номерами, яка зареєстрована на приватного підприємця.

В літній час він сплачує податок за те, що заробляє на туристах. Нам показали найдорожчий номер (просто вільний був всього один) — кондиціонер, телевізор, усі зручності, нові меблі і гарний дизайн — 900 гривень за добу. Є в готелі й дешевші апартаменти, від 300 гривень. А ще тут працює кухня.

З вільними місцями у Залізному Порту зараз проблема, особливо, на першій лінії. Кажуть, все заброньовано вже й на вересень. У численних кафе на набережній теж багато відвідувачів. Від бажаючих полоскотати нерви на атракціонах, від тарзанки за 60 гривень до парашутних екстрим-розваг за 600—800, теж відбою немає. Тобто традиційно на відпочинок люди їдуть з грошима, і часто немалими.

Але чому морське узбережжя, як і раніше, схоже на шанхай, чому сміття і темінь, чому нелегальні готелі? Скільки коштів, зрештою, отримує місцевий бюджет від туризму (бо, приміром, у 2015-му, як вже раніше писав ''Новий день'', курортний сезон приніс місцевій громаді аж... 200 тисяч гривень), де інвестиційні проекти, чому вони не залучаються у населеному пункті з мільйонним потоком туристів?

Ці питання я дуже сподівалася поставити голові Новофедорів­ської сільської ради Олені Лахтадир, якій підпорядковується Залізний Порт. Втім, ані в адмінбудівлі Новофедорівки, ані в приміщенні ради, розташованому в самому Залізному Порту, жінки не було.

Зустріла діловод, котра сказала, що у голови можуть бути власні справи і вона не зобов'язана сидіти в кабінеті. На керівницю ми з колегою чекали до 15-ї години, у п'ятницю, 4 серпня, але на робочому місці вона так і не з'явилася. А під час останнього нашого візиту до філіалу сільради діловод, помітно нервуючи, видала: ''Голова працює на вулиці, десь поряд із набережною''.

— А що вона там робить? — запитую.

— Збирає податки! Тобто... веде роз'яснювальну роботу, що треба платити...

Дивно, чи це вже рівень сільського голови — робити обхід пансіонатами та готелями. Хіба не доцільніше повідомити до контролюючих органів про тих, хто ухиляється від податків?

До речі, за цілий день слухавку шановна сільський голова так і не взяла, певно, і справді була вкрай зайнята, щоб відволікатися на спілкування з журналістами.

Але страшно навіть і подумати, як же місцева влада Залізного Порту, такого блискучого і злиденного водночас, спілкується зі звичайними людьми, якщо представникам ЗМІ достукатися до неї неможливо. 

Марина САВЧЕНКО
"Новий День"