Життя поза освітою: перспективи інклюзивного навчання

Майже п'ять відсотків населення України є інвалідами, це два з половиною мільйони українців. 

Але більшість із них і досі залишаються практично «невидимими» для оточення. Їхні потреби – поза увагою чиновників.

Винятками стають лише ті, кому вдалося неймовірним зусиллям волі опанувати жорстоку реальність та досягти успіху.

В Україні майже відсутні умови для самореалізації людей з обмеженими можливостями. Це пов'язано з браком коштів та правовою неврегульованістю. Показовим прикладом є українська система освіти, яка не розрахована на навчання дітей з особливими потребами.

Сьогодні в більшості західних країн склався певний консенсус щодо важливості інтеграції інвалідів у суспільство. В Європі та США існує розповсюджена практика інклюзивної освіти, яка робить загальноосвітню школу доступною для дітей з особливими потребами. Термін «інклюзія» з англійської мови перекладається як «включення» або «приєднання».

В освіті під інклюзивним навчанням розуміють процес забезпечення рівного доступу до освіти дітей з обмеженими можливостями, врахування їхніх індивідуальних потреб. Згідно зі статистикою, серед 17 337 українських шкіл лише 1127 залучені до інклюзивного навчання.

Більш ніж 56 тисяч школярів з особливими потребами не охоплені навчанням у загальноосвітніх закладах. Таким чином показник інклюзії в Україні складає лише 7%. Для порівняння: у Литві ця цифра охоплює 90%, Польщі – 42%, Словаччині – 42%, Угорщині – 57%, Італії – 99%, Норвегії – 90%, Франції – 25%.

За словами уповноваженого з прав дитини Миколи Кулеби, досі дітям з особливостями розвитку держава могла запропонувати два варіанти освіти: спецшколи або інтегровані класи. На думку психологів, головний недолік навчання в інтернаті – обмеження дітей у спілкуванні з однолітками. Згідно з результатами дослідження Українського інституту соціальних досліджень імені О.Яременка, кожен дванадцятий випускник спецшколи відзначає «поганий» соціально-психологічний клімат у закладі.

Більшість вихованців спецшкіл у подальшому житті мають відчуття знедоленості через недостатні контакти із ровесниками. У свою чергу, недолік інтегрованих класів – недостатня кваліфікація викладачів, які працюють із дітьми з особливими потребами. Вчитель, спрофільований на роботу зі звичайними дітьми, часто не в змозі надавати необхідний психологічний та медичний супровід дитині-інваліду. Це може спричинити напруженість у стосунках між педагогами, учнями та їхніми батьками.

Зародження інклюзивної освіти в Україні

Про інклюзивну освіту в Україні системно заговорили лише у 2014 році. У жовтні 2016 року народні депутати підтримали в першому читанні нову редакцію проекту закону №3491-д «Про освіту». Автор законопроекту Олексій Скрипник зазначає, що дискусія навколо нового закону тривала майже два роки. Зараз закон готується до другого читання. Власне, революційність законопроекту полягає у запровадженні системи інклюзивної освіти на законодавчому рівні та визначенні розмаїття форм здобуття освіти, передбачаючи дистанційну, мережеву та змішану форми.

Базовим документом для створення інклюзивної освіти в Україні є концепція «Нової української школи», яка прописує реформування освіти до 2029 року. Один із принципів цієї стратегії – дитиноцентризм. Нова школа повинна буде враховувати права, здібності та потреби дитини, а не йти по написаній нагорі інструкції. Саме з цього принципу проростає вирішення проблеми інклюзивної освіти. Для учнів з особливими потребами створять умови для навчання спільно з однолітками.

Для таких дітей буде запроваджено індивідуальні програми розвитку, організовано лікування, включаючи корекційні заходи. Дитина буде отримувати підтримку психолога та педагога. Концепція також пропонує відмовитись від шкільного авторитаризму «я – вчитель, ти – дурень» та розвивати рівне спілкування між учителем, учнем і батьками. У МОН це називають педагогікою партнерства.

Крім того, реформа передбачає оновлення вчительського складу через залучення молоді. За задумом реформаторів, українська освіта повинна відкинути радянську модель накопичення знань і сфокусуватись на підготовці дитини до реальних життєвих ситуацій. Допоки концепція «Нової української школи» перебуває у першій фазі впровадження, модель інклюзивного навчання втілюється у пілотних проектах.

Нещодавно Верховна Рада України прийняла Закон №6437 «Про внесення змін до Закону України «Про освіту» щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг», яким запроваджує можливість інклюзивного навчання. Фінансування всіх заходів, які передбачає Закон, буде здійснюватися за рахунок бюджетних коштів.

Яка ж ситуація з інклюзією в Каховці?

«Ми маємо розуміти, що інклюзивна освіта це не просто клас, гурток або ще щось, це усвідомлення того, що у нас є людини з різними фізіологічними особливостями. От коли в нас ця інклюзія відбудеться у головах, технічна складова стане чимось звичайним.

У чому проблема інклюзивної освіти в місті? Тільки на нашому обліку знаходиться близько 350 дітей від 3-х до 17 років, які мають різні психофізіологічні відхилення. Де вони всі? Їх немає в садках, їх немає в школі, в більшості своїй вони сидять вдома. Якась частина відвідує інтернати, спеціалізовані школи, ми цих дітей не бачимо.

Тобто ситуація така, що в нас багато дітей, які не інтегровані у суспільство. Проблема функціонування інклюзивних класів полягає в тому, що батьки дітей з особливими потребами здебільшого, на жаль, бояться відпускати їх у соціум. Тільки в минулому році нам вдалося переконати батьків однієї дитини в дитячому садку «Оленка», щоб вона залишилась в групі і була складовою цієї маленької соціальної локації.

Другий етап – це перехід дитини в школу. Тобто все більше на психологічному рівні: чи готове це суспільство чи прийме таких дітей?», — розповідає начальник відділу освіти Каховської міської ради Михайло Гончар.

Сьогодні вже є відповідні умови для того, щоб створити інклюзивний клас в ЗОШ №№3, 4. Вже є дві заяви від батьків, які хочуть аби їх діти пішли у перший клас загальноосвітнього навчального закладу.

Що для цього потрібно? Перш за все, фахівці. За кожною дитиною в інклюзивній групі закріплюється, крім основного вчителя, який працює з усім загалом класу або груп, ще помічник вчителя чи вихователя, так званий «тьютор». Він безпосередньо працює з цією дитиною, допомагає їй.

Друга складова – це матеріальна-технічна база, спеціальне обладнання. Обидва питання в місті вже врегульовані. Ще минулого року педагоги пройшли підготовку та навчання. А докупити за потреби певне оснащення – не проблема для Каховки.

Не бійтесь віддавати свого сина чи доньку в садочки та школи. Адже кожна дитина і за Законом, і з погляду моралі має право на навчання. Пандуси, парти, спеціальні стільці – питання, які можна вирішити разом. Та найголовніше – це готовність самих батьків і культура соціуму. Роблячи свою дитину «зручною» або піддавши «резервації» в інтернаті, ви позбавляєте її не тільки передбачених прав, а й можливості стати своєю серед інших.

Чимало видатних та відомих всьому світу людей теж мали особливі потреби різного характеру, але завдяки тому, що з ними працювали здобули чималих висот.

Так, Кім Пік — прототип героя відомого фільму «Людина дощу» — визнаний геній з синдромом Савант (окремий випадок аутизму). Здібності Піка вражають уяву. Вже в три роки дивний геній умів миттєво витягувати кубічний корінь і перемножувати тризначні числа з десятковими дробами. У 53 роки він знав напам'ять більше семи тисяч книг, причому особливу слабкість мав до довідників із статистичними таблицями. За обсягом і глибиною своїх пізнань в точних і природничих науках Кім Пік міг заткнути за пояс будь-якого професора

Метт Севедж — музичний савант. Володіючи абсолютним слухом, він запам'ятовує будь-якої складності симфонічний твір, лише один раз почувши його. Також по звуку працюючого автомобільного мотора він може визначити марку машини і навіть ступінь зносу двигуна. У віці шести років Севедж доводив до сказу свого вчителя музики, намагаючись виправляти «помилки» у творах Моцарта і Шуберта. Зрештою, педагог заявив своєму підопічному: безсмертні шедеври не руш, краще пиши власну музику без помилок. Тож у Севеджа є вже п'ять джазових альбомів.

Крістофер Тейлор — англійський аутист. Він примудрився досконало вивчити 30 мов, читаючи іноземні газети в місцевому пабі. У вільний час консультує пивоварні в середній Англії, так як тримає в умі десятки рецептів пива.

Леслі Лемке — музикант. Народився в 1952-му з глаукомою і пошкодженням мозку. Хлопчику видалили очі. Рідна мати відмовилася від нього, і дитину усиновила медсестра Мей Лемке. Вже в ранньому дитинстві Леслі демонстрував здатність повністю запам'ятовувати розмови. У 14 років Мей вперше почула, як він грає на фортепіано, відтворюючи мелодію, яка нещодавно звучала по телевізору. Незабаром Леслі вже виступав з концертами по усьому світі.

Темпл Гранден (народилася в 1947 році) — доктор філософії, професор, письменниця, автор книги «Переклад з мови тварин». Найвідоміша після Кіма Піка аутистка у світі. Справою життя Гранден стало полегшення страждань тварин. 90% худоби в США і Канаді перед забоєм проходять через загороди, сконструйовані за порадами Гранден так, що перед смертю тварини не відчувають страху і жаху. Завдяки Гранден, яка в подробицях описала свій стан, світ хворих на аутизм став зрозумілішим здоровим людям.

І щоб з ними сталось, чи пізнав би їх світ, якби вони так і залишилось один на один з проблемою вдома?

Олександра МІШИНА
"Каховська Зоря"