Ліфт за ціною маршрутки…

Ліфт за ціною маршрутки…

Лютий для Херсона виявився "щедрим" на нові тарифи. Крім підвищення проїзду у тролейбусах і маршрутках, городяни отримали подорожчання ліфтових перевезень. Причому одразу більш ніж удвічі — поїздка, яка раніше коштувала 18 коп., тепер — 39 коп.

Що цікаво, до даного подорожчання міська влада не має жодного стосунку. Ціну підняли самі ліфтовики. Йдеться про підйомники, які працюють на картковій системі (таких, до речі, в обласному центрі більшість). У компетенції ж виконкому міської ради лише встановлення абонплати за користування ліфтами у ЖЕКів­ських багатоповерхівках.

У них вона залишилася старою. А ось людям, котрі мають картку на ліфт, тепер доведеться добряче подумати — скористатися ліфтом зайвий раз чи ні. Це, якщо ви користуєтеся підйомником разів 5 на день — туди й назад. Якщо ж ви передаєте картку комусь із членів сім'ї, хоча б на таку ж кількість поїздок, то будьте готові віддати у місяць за таку послугу... не менше 200 гривень.

Чи обгрунтована нова ціна за ліфтову послугу? В ОСББ кажуть, що подорожчання електроенергії тут точно ні при чому!

— За електроенергію ми самі платимо «Херсонобленерго» згідно з угодою, ліфтових під­приємств ці витрати не стосуються. Їхня справа — технічне обслуговування ліфтів, і власне це закладено у тарифі, — розповів голова ОСББ Ігор Безердян.

У Херсоні всього два ліфтових підприємства. Приміром, ТОВ «ХХI століття Херсон-сервіс» обслуговує 400 підйомників у багатоповерхівках. Ось як коментує подорожчання послуг його директор Сурен Данилян: «Тариф, який був до 1 лютого, існував ще з 2008 року. Тоді мінімальна зарплата була, якщо не помиляюся, 580 гривень, сьогодні ж — 3200. Тож за старого тарифу під­приємство не тягне ані зарплату, ані податки, вже не кажучи про обслуговування ліфтів. А це безпека мешканців. Приміром, більшість наших підйомників екс­плуатуються понад 30 років, а отже, вимагають капремонту".

Певно, і ліфтовиків можна зрозуміти, бо і їм в таких умовах складно працювати. Але ж хто зрозуміє споживача, пересічного громадянина? Бо саме йому на власні плечі і кишеню доводиться брати все: наслідки невдалих урядових реформ, небажання втрачати заробіток приватників, форс-мажори всілякі тощо. Ще жодне підприємство не висунуло претензії державі, у якій з кожним днем ускладнюються умови для ведення бізнесу, але не розробляється механізм компенсацій і т. д.

А навіщо? Є ж населення, яке за все заплатить! І байдуже, що можливості у всіх різні. До чого тут, скажімо, підвищення мінімалки, якщо людина на пенсії, яка, як відомо, залишилася на попередньому рівні? Чому б власникам тих же ліфтових компаній не передбачити систему знижок для соціальних категорій користувачів — пенсіонерів, членів багатодітних родин, інвалідів? З іншого боку, знову ж таки, все це могло б бути, якби держава компенсувала такі витрати підприємству.

Та тільки чиновникам у столичних кабінетах байдуже, літні й одинокі люди стають в'язнями власних помешкань на поверхах у висотках. Спуститися вниз — по хліб і молоко, врешті-решт, свіжого повітря ковтнути, тепер вже буде не по кишені...

Марина САВЧЕНКО
Новий день