Священик з Херсонщини життя присвятив людям і Богу

Остання колегія Херсонської облдержадміністрації традиційно розпочалася з нагороджень. Серед відзначених особи заслужені — військові, волонтери... Але, здається, ще нікому в залі не плескали в долоні так довго, як цій людині.


Повільно, але з якоюсь невимовною твердістю, яка відчувалася попри слабкість у ході, до трибуни підійшов він, у темній рясі й з сивою бородою. А очі... Які то особливі очі, вони випромінюють неймовірну доброту!

І не вважайте за святотатство, але мені здалося, що образ цей ніби зійшов зі старої ікони Миколая Чудотворця. Та він Миколай і є, перед Миколаєм і народився. Отець Миколай Протасєвич — настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці у селі Князе-Григорівці Великолепетиського району.

У свої 86 років він отримує першу державну нагороду — орден «За заслуги III ступеня», указ підписав Президент України. А от церковних нагород, зокрема найвищих, у священика дуже багато. І зовсім не варто знатися на санах і церковній ієрархії, щоб розуміти: такі відзнаки — свідчення особливих заслуг.

Його мала батьківщина — Вінниччина, мальовниче село на Дністрі з простою назвою Бабчинці. Коли в багатодітній родині на світ з'явився ще один син, Микола, ніщо не віщувало, що це майбутній священик. 1930 рік. Країну вже заполонив атеїзм, із храмів скидали дзвони, ікони палили, а самі церкви закривали, перетворюючи на склади й спортзали.

Любов до молитви хлопчику прищепили батьки, люди набожні й чесні. Пізніше доля приведе його до храму. Сам за спеціальністю муляр-штукатур, котрий працював в колгоспі трактористом, він прислужуватиме у сільській церкві. А прийде час, коли Миколу призначать старостою храму, а це — головний помічник настоятеля. Пізніше він старостуватиме одразу в трьох сільських церквах...

Уявіть рівень довіри і священиків, і людей, щоб найважливіші питання храму дали вирішувати одній особі! Але в даному випадку довіру пояснити просто: Микола Протасєвич не лише опікувався тими церквами, він їх відроджував, власними руками будував і ремонтував.

Священиком наш герой став на Херсонщині, куди привела його доля. 1992 рік, дуже непростий і для молодої країни, і для церкви. Архієпископ Херсонський і Таврійський Іларіон відправляє щойно висвяченого у священики отця Миколая у віддалений від обласного центру Горностаївський район — село Каїри. Тут батюшка служить усього рік.

Помітивши особливе уміння вирішувати непрості церковні справи, в єпархії й дають йому проблемну парафію у Князе-Григорівці — Різдва Пресвятої Богородиці. На той момент старовинний (побудови кінця 18-го століття), дуже красивий храм стоїть на замку.

Сумна доля, як і в більшості духовних святинь: ще у сталінські часи церкву перетворили на млин і зерносховище. Її стіни не чули молитви, а село фактично залишалося без віри, доки не з'явився отець Миколай. Відродження віри у селі настоятель розпочав з відродження храму.

Важко уявити, як йому це вдавалося в ті непрості 1990-ті (хоча й зараз часи ой-ой-ой), але батюшка знаходив спільну мову з новоявленими бізнесменами, фермерами, які тільки намагалися бодай зачепитися за справу. І ті жертвували гроші, причому чималі, на церкву. Та й сам отець Миколай не приховує: йому ніхто ніколи не відмовив.

Адже і на Херсонщині, яка стала для батюшки другою домівкою, він швидко завоював довіру людей. Між іншим, храм, в якому вже 23 роки служить протоієрей Миколай Протасєвич, дуже схожий на той, де він був старостою на рідній Вінниччині.

Князегригорівська церква теж стоїть на березі широкої річки (тільки в нас — Дніпро), навколо неї така ж кована огорожа — її власними руками викував настоятель, і такі ж самі бетонні арки, які теж особисто збудував отець Миколай.

Як і довжелезні сходи, що ведуть від церкви до берега. Зараз храм перебуває у найкращому вигляді, якого, певно, не бачив з часів відкриття: добротний алюмінієвий дах (матеріал пожертвували люди з Запоріжжя), красивий дерев'яний іконостас — все це стараннями настоятеля і парафіян, які завжди горою за свого батюшку.

До речі, отець Миколай став першим почесним громадянином Князе-Григорівки, першим — і не таким, як інші, адже звання заслужив, не будучи корінним мешканцем.

Сільський батюшка — людина надзвичайно скромна. З багатств, якщо так можна сказати, має «Жигулі» - четвірку, якими ще кілька років тому кермував особисто, і будинок, який звів власноруч. Щастя для отця Миколая в іншому — у величезній родині, з матушкою Надією пліч-о-пліч з 1952 року.

Бог дав подружжю сімох дітей (на жаль, однієї доньки вже немає на цьому світі), 20 онуків, 35 правнуків і навіть вже праправнук є! Ну а сенс життя для настоятеля у вірі в Бога, у мудрості, яку він демонструє щодня, у любові до ближнього, незалежно від віку і статусу, як того Євангеліє вчить.

Не випадково ж, у церковних колах отця Миколая називають старцем, а в самому Єрусалимі, де свого часу батюшці випало побувати стараннями меценатів, йому довірили відправити службу в храмі Гробу Господнього. Тож радіємо, що особливі люди живуть серед нас.

Марина САВЧЕНКО
"Новий день"