27-річниця жахливої катастрофи на Чорнобильській АЕС: як гартується характер

27-річниця жахливої катастрофи на Чорнобильській АЕС: як гартується характер

Валерій Валерійович має безліч відзнак і нагород, але звання "Ліквідатор аварії на ЧАЕС" у своєму житті вважає найпочеснішим.

Патріотизм, відданість державі та людям – це стрижень, на якому формується характер міліціонера. Якщо ці риси закладені в людині, то вона такою і залишиться, навіть крізь десятки років...

Начальник Управління МВС Херсонщини генерал-майор міліції Валерій Літвін – людина, на яку покладено велику відповідальність – самовіддано служити Українському народу, пропагувати високі моральні цінності та правильні життєві орієнтири.

Валерій Валерійович має безліч відзнак і нагород, але звання "Ліквідатор аварії на ЧАЕС" у своєму житті вважає найпочеснішим. Напередодні 27-річниці від дня аварії на Чорнобильській АЕС Валерій Літвін згадує про страшне літо 1986 року, коли будучи сержантом патрульно-постової служби міліції, комсоргом Бериславського райвідділу міліції добровольцем поїхав до Чорнобиля. Про масштаби катастрофи та її наслідки для здоров'я він тоді навіть не здогадувався. Адже ніхто про це не розповідав, інформація ретельно замовчувалась, люди їхали до Чорнобиля, нічого не боячись.

Про трагедію Валерій Валерійович дізнався 29 квітня 1986 року. На той час він перебував у селищі Каїри Бериславського району, куди його відрядили допомагати рибінспекторам. Коли через село в зону катастрофи стали проїжджати численні колони вантажних машин, це було схоже на початок воєнних дій і дуже стривожило. Саме водії цих вантажівок повідомили про вибух атомного реактора. З цього часу життя для Валерія Літвіна розділилося на дві частини: до і після Чорнобиля.

22-річний сержант Літвін був одним із перших, хто виявив бажання допомогти постраждалим людям. У Чорнобилі він ніс вахту у місті Прип'ять, повністю оточеному колючим дротом під сигналізацією і по якому цілодобово їздили бронемашини. Молодий міліціонер охороняв єдиний в'їзд у місто і щодня ставав свідком людських трагедій та сліз. Крім охорони виїзду з Прип'яті, Валерій Літвін щодня патрулював вулиці, перевіряв квартири, назавжди покинуті їх власниками. Вже у липні Валерія Валерійовича та ще кількох міліціонерів поселили у півкілометровій зоні від реактора, де вони чергували кожен по 12 годин. Жили в металевому вагончику. Місце було небезпечне, адже крім постійної радіації, здичавілі тварини цілими зграями чатували і кидались на людей. Через те, що відлякувати тварин було нічим, усі були змушені терпіти небажане сусідство.

Уже через два тижні перебування у зараженій зоні Валерій Літвін відчув на власному здоров'ї наслідки радіації. Після лікування у місцевому шпиталі, молодий міліціонер повернувся на службу. І тільки через місяць повернувся додому.

Ніхто не зустрічав Валерія Валерійовича та його колег, як героїв. Єдине, що чекало на Валерія Літвіна – це п'ять окладів, 15 днів відпустки та цілий рік безкінечних лікарень, де було витрачено вдвічі більше отриманих грошей.

Начальник УМВС сподівається, що страшні уроки Чорнобиля не минули дарма для нашої молоді. Адже саме їм жити далі і продовжувати славні традиції своїх батьків, які у перші місяці після аварії, і ще протягом багатьох років працювали у зараженій зоні. Вони поклали на вівтар Вітчизни своє здоров'я, молодість і життя. Валерій Литвин впевнений, що саме таким уроком історії гартується характер.