Можливо, сумніви, що я неналежно сприймаю такі вияви патріотизму?
А ось коли нещодавно дорогою до Херсона побачила в таких же кольорах відремонтовану вбиральню біля зупинкового павільйону і подумала: що це – патріотизм чи безглуздя, то вирішила все ж не мовчати.
Вияв патріотизму в Україні став піковим під час Майдану та тоді, коли російські агресори анексували Крим і розпочали війну на Сході нашої країни, коли українці стали захищати свої кордони, суверенітет та цілісність держави. Саме тоді у свідомості громадян, у справах, творчості та повсякденному житті стали все більше проявлятися патріотичні настрої.
Люди почали масово носити вишиванки, прикрашати синьо-жовтими стрічками одяг, міні-прапорці ставити у машинах, офісах та квартирах, розфарбовувати мости, паркани в жовто-блакитні кольори. Ніби цим хотіли довести, що Україна живе і бореться за свою незалежність!
Радісно бачити, як діти співають Гімн України і тримають руку на серці, як щиро, з вірою проводять флешмоби з українською символікою та свої малюнки відправляють воїнам в АТО...
Це, безумовно, втішає, бо ми бачимо: у свідомості українців відбулися зміни, вони почали відчувати більше гордості за свою державу, за народ, за рідну мову, а діти справді сьогодні живуть з Україною в серці.
Однак у намаганні продемонструвати свій патріотизм ми явно трохи перестаралися. Тому й з'явилися урни та туалети кольору державного прапора, тому й перефарбували поламані паркани в синьо-жовті кольори. Вибачте, але їх призначення приховувати сміття, бруд та інший непотріб. І робити це під прикриттям кольорів національного прапора - насправді безглуздя ініціаторів.
Ожовтоблакитнилися модниці - на різних шоу під звуки попси витанцьовують у жовто-блакитних купальниках, обгорнувшись українським прапором. Якесь масове божевілля жовтоблакитного кольору. І всі у захваті: було б слово Україна, а що з ним – то вже не так важливо.
Чи можна у такий спосіб підняти рівень патріотизму українців? Як на мене, то це не вияв патріотизму, а наруга над державною символікою, вияв неповаги до України. Не подобається мені, коли бачу сміттєву урну, вбиральню чи собачу будку кольору державного прапора, не виходить у мене відчути гордість у такі миті.
Жодного відчуття, крім відрази, не маю. І вважаю, що це новий вид хвороби – псевдопатріотизм.
Як бути? Не звертати уваги і заспокоїти себе, що це патріотично? Чи, можливо, сказати таким горе-активістам: годі паплюжити Державний Прапор України!
Ми прагнемо до Європи. Але ніде в Європі такого немає, щоб мости, паркани, лавки та інші «підсобні» об'єкти розфарбовували кольорами свого національного прапора. Там більше віддають перевагу чистоті та охайності населених пунктів, прикрашають квітами, на стовпах і балконах вивішують прапори.
Мабуть, ніякі гучні слова та зовнішні атрибути не можуть замінити справжній патріотизм. Адже він, патріотизм, виявляється не в розфарбовуванні всього кольорами державних символів, а у вчинках на благо Батьківщини.
Коли над будівлею державної установи чи житловим будинком майорить національний прапор – це викликає почуття гордості. Коли у Москві прикрасили в кольори українського прапора зірку на верхівці висотки, а біля станції Нагірна розфарбували електроопору в жовтоблакитний колір – це сприймається як патріотизм. Адже той, хто так учинив, ризикував, аби показати російським окупантам, що Україна бореться за свою незалежність.
Ніяк по-іншому, окрім як патріотизмом, не назвеш вчинок курсантів Академії ВМС імені Нахімова в Сімферополі, коли під час захоплення Криму росіянами, вони заспівали "Ще не вмерла України і слава, і воля" тоді, як над їхньою альма-матер під звуки російського гімну піднімали прапор Російської Федерації.
Хочу нагадати про волонтерів, які в найтяжчі миті організовують допомогу українським військовим і стали стрижнем, що тримає націю. Зрештою, про сільгоспвиробників, у яких на полі квітнуть соняшники, і на тлі блакитного неба це сприймається як державний прапор. Вони - патріоти, бо виконують конкретну справу.
Якщо поглянути на світлину наших хлопчаків, горностаївських спортсменів із клубу «КІТ», які нещодавно стали чемпіонами Європи з карате, відчуєш, що, тримаючи в руках національний прапор, вони пишаються тим, що вони – українці.
Державні символи... Вони мають пробуджувати почуття поваги та гордості, а всі заходи з елементами патріотичного змісту повинні позитивно впливати на національну свідомість. І виявляючи ініціативу щодо цього, треба замислюватися, щоб не нашкодити.
Без цього не може бути й мови про патріотизм, повагу та любов до своєї країни.
