Така ось "Алея Слави"...

Неоголошена війна в Україні триває. Досі лунають на сході вибухи та постріли, досі лягають у рідну землю наші хлопці та чоловіки, краючи болем серця близьких. 

Та ще й зайвим тягарем лягає на плечі родичів загиблих бюрократична байдужість. Так, у Білозерці чиновники спромоглися забути про цілу Алею Слави. Принаймні про обіцянку створити її.

5 серпня минає рік, як під Мар'їнкою на Донеччині загинув воїн родом із Білозерки Олександр Бордак. Тоді його поховали на спеціально виокремленому куточку кладовища й пообіцяли згорьованій матері, що тут на увічнення пам'яті героїв буде Алея.

«Могила мого сина там поки єдина, на щастя, – розповіла "Гривні" мати загиблого бійця Ольга Митрофанівна. – І не треба мені нічого особливого – хоча б пам'ятник бур'яном не заростав вище голови. Торік зверталася в селищну раду, то вивезли купу сміття, яке люди там накидали. А в цьому дощовому році трава вигналася височезна, й сміття знову за звичкою туди носять. А влада не чує й не бачить. Не стали просити по кабінетах, самотужки бур'ян викосили, місцинку впорядкували. Але ж серце щемить від зневаги...»

Розділяють чиновники також пам'ять на таку, що «на балансі» та поза ним. Проводжаючи героїв у останню путь, можновладці проголошують пишні промови, схиляють голови, обіцяючи всіляку допомогу тим, хто лишився, та вічну турботу про пам'ять тих, хто вже не повернеться. І на підтверд­ження своїх слів та закладених у бюджети програм навіть щось «виділяють»: земельну ділянку, пільги на «комуналку» чи кошти на меморіальні дошки. Тих дошок дедалі більшає в наших містах і селах, більшає імен, що вже не прозвучать, та фотознімків у траурних стрічках.

Ось і в Херсоні існує міська Програма на 2016–2017 роки з благоустрою меморіалу «Слава Україні!» та Дошки пошани «Слава визволителям Херсона», розташованих у Шевченківському парку (колишній імені Леніна) на вулиці Перекопській.

Програма ця передбачає ремонт, розробку відповідного дизайну та благоустрій цих споруд і пам'ятних інформаційних стендів на честь загиблих. Вважається, що це допоможе «вшанувати пам'ять загиблих бійців у зоні проведення АТО» та інформувати мешканців і гостей міста про героїзм загиблих херсонців. А заодно – «поліпшити естетичний та технічний стан споруд як елемент міського дизайну».

Фінансування програми здій­снюється за рахунок коштів міського бюджету, орієнтовний обсяг першочергово склав 164 тисячі гривень. Причому на проведення поточного ремонту, монтаж інформаційних табличок на конструкції «Слава Україні!» та виготовлення поліграфічної продукції з тематичною інформацією в липні нинішнього року заклали 95 тисяч гривень.

Згодом бюджетна комісія міськради затвердила зміни до бюджету, якими передбачила 1 мільйон 386 тисяч гривень на облаштування меморіалу: викласти тротуарну плитку, обрізати сухі дерева чи «залатати» в них дупла. Тож лишається очікувати, що цей меморіал стане затишним місцем, куди по святкових днях будуть приходити чиновники, приводитимуть школярів, аби покласти квіти та згадати про «вічну пам'ять»...

А справжня пам'ять не потребує особливих дат. І хотілося б, аби чиновники знайшли можливість упорядковувати не окремі, а всі місця поховання героїв – не треба капітальних споруд абощо. Ось, наприклад, недалеко від того ж таки меморіалу, в херсонському парку Слави неподалік від чаші з Вічним вогнем серед дерев стоїть ще один пам'ятник на честь загиблих воїнів АТО.

«Дивишся на нього – і стискається серце від болю, що вже багато загинуло синів України, а серед них і воїнів з нашого Таврійського краю, – пише до редакції читачка "Гривни" Надія Ратушко. – До цього пам'ятника приходять і покладають квіти родичі загиблих і просто небайдужі люди. Часто підходять екскурсанти – школярі, іноземні туристи. Але, на жаль, керівництво міста забуло про цей пам'ятник.

Не знайшлося навесні квітів, щоб висадити їх там, ніхто не догля­дає монумент. Якби не подружжя Валентини та Анатолія Липенків, то він загубився б серед високих бур'янів. Ці люди – лікарі, зараз на заслуженому відпочинку. Вони не можуть миритися з безвідповідальністю – садять квіти, декоративні рослини, носять із Дніпра воду, щоб поливати їх. Виполюють бур'яни. До них приїздили діти з Голландії, приєдналися до батьків і, поки гостювали в Херсоні, допомагали впорядковувати пам'ятник. Але викликає обурення, що знаходяться такі, які топчуть, нівечать квіти, виривають просто з корінням декоративні кущі. Валентина Григорівна зверталася в міськраду, та їй відповіли, що не мають ніякого відношення до цього пам'ятника.

В міськжитлоуправлінні відповіли, що цей монумент поставлений "нашвидкуруч" і не знаходиться на балансі. Тому соромно перед родичами загиблих воїнів, перед старенькою бабусею на візочку, яку навесні привезли з далекого села, щоб вона поклала квіти до пам'ятника, – у неї в АТО загинув улюблений онук. Соромно перед воїнами, які й зараз на передовій захищають наш спокій. Дуже хочеться, щоб керівництво міста звернуло увагу на цей забутий пам'ятник».

На жаль, у різних куточках України інколи трапляються нелюди, які плюнд­рують місця поховання учасників АТО, – звалюють пам'ятники, гнуть пам'ятні дошки, рвуть прапори та квіти. Ці злочини особливо гидкі від того, що вчинені проти мертвих, не здатних відповісти тим, кого захищали за життя. А якими словами можна описати біль матері, яка усвідомлює, що велика жертва її дитини просто загубилася в бур'яні?..

Ольга ЛЯШОК

На фото Ольги Бордак: Білозерське кладовище, могила героя АТО на обіцяній владою «Алеї Слави».