Відбувся обмін думками про те, як проходить об'єднання громад у різних областях, у т. ч. на Херсонщині.
Зі слів експертів, вітчизняна реформа насправді не є польською моделлю, а чисто українською, і має більше спільного зі скандинавським варіантом побудови місцевого самоврядування та прибалтійським.
Та, на відміну від них, в Україні реформа рухається значно швидшими темпами — за рік у деяких областях об'єдналося 30% територіальних громад.
Найближчим часом очікується, що до списку створених ОТГ додасться ще понад сотня нових. Держава фінансово стимулює процес децентралізації, надаючи першим ОТГ разом з новим статусом (міста обласного значення), прямими стосунками з Держбюджетом, податками, що переходять у розпорядження місцевих бюджетів, інші переваги, розширює їх повноваження та самостійність у прийнятті рішень щодо власного розвитку.
Ті сільради, які свого часу воліли залишити «усе, як є», не відгукнулися на пропозицію сусідів об'єднуватися (а ті в свою чергу не побажали їх чекати і таки створили ОТГ), сьогодні намагаються «вскочити в останній вагон» і приєднатися до вже створеної громади. Бо ж переконалися, що там справи пішли на лад: ремонтують дороги, будують водогони, встановлюють вуличне освітлення, дитячі та спортивні майданчики, розвивають культуру та дбають про сільську медицину.
Надолужити ж згаяний шанс важко, насамперед процедурно (але й до-приєднання громад передбачатиметься законодавством, причому без перевиборів). Щоправда, тепер тим, хто «прозрів», не надто раді ті, хто першими ризикнули, зазначають експерти. Тож треба вміти вчасно домовлятися, щоб бути з ресурсами. Сьогодні є райони, приміром, на Хмельниччині, де після створення кількох ОТГ від району залишилися неприєднаними лише кілька населених пунктів — там реально тепер немає ким керувати місцевим райдержадміністрації та райраді.
Натомість виникли потужні об'єднані громади, які прекрасно обходяться без «проміжної владної ланки» та почету районних чиновників. Там, де процес саботує місцева влада, часто включаються громади: «чому це в одному селі є вуличне освітлення, вода не за графіком, працює дитсадок, голова ОТГ і старости «землю риють», щоб виграти грант під новий проект, а ми, як були голі й босі, так і залишилися».
Бо там і бюджет мають, і інвесторів залучили, і міжнародну технічну допомогу, і кошти Держфонду регіонального розвитку. Кожна сільська територія сьогодні має бути на щось орієнтована (зайняти свою безпрограшну нішу), переконує Ткачук: хто на туризм, хто на народні промисли, гончарство, швацтво, хто на вирощування полуниці, розведення риби в ставках, створення спортивних баз тощо.
Зі слів Ткачука, зараз насамперед сільське населення вкрай потребує неупередженої фахової інформації, аби відрізнити правду від зухвалої брехні, яка зумисно поширюється політиканами, у т. ч. місцевими головами рад та держадміністрацій, аби зберегти свої посади і не заморочуватися, що треба будувати якість плани та стратегії розвитку сільських територій, наближаючи їх до сучасних вимог. Люди втомилися від відсутності позитиву, від нагнітання постійної паніки.
Скажімо, лідер політичної партії, яка сьогодні будує свою ідеологію на міфотворчості, боротьбі з децентралізацією як «геноцидом села», зі слів Ткачука, ймовірно, призабула, що концепція цієї реформи була прийнята свого часу урядом саме за її прем'єрства як шлях «до зміцнення конкурентоздатності регіонів, самореалізації та зміцнення громад». Адже сьогодні чисельність населення деяких районів в Україні не перевищує 5,2 тис. чоловік, а деяких сягає 186 тисяч.
Найбільша сільрада в країні перевищує 12 тис. населення, а найменша — всього лише 74 особи. І та має 12 депутатів та повний штат працівників сільради. Тому райони, чисельність населення яких не перевищує 10 тисяч осіб, планується об'єднати за принципом «1 район — 1 громада».
Децентралізація по всій державі відбувається стрімко, хоча шлях до прийняття рішення про об'єднання доволі непростий. Коли частка добровільно об'єднаних громад наблизиться по певного рівня, так званої точки неповернення, решта громад, що до того так і не визначилися, будуть об'єднані згідно з нормами діючого законодавства, підкреслює Ткачук. Сьогодні очікується ухвалення низки законопроектів та поправок до законів, які доврегулюють цей процес.
На запитання, чому влада від початку не побажала об'єднувати громади примусово — адміністративним шляхом, а дала можливість робити це, включивши принцип добровільності, Ткачук зазначив, що це не метод заганяти населення в рамки, не давши можливості адаптувати цей процес до певних особливостей громади. Тому першим сміливцям дали ресурси, щоб стимулювати, зробили поштовх до швидкого розвитку, а решту, хто вичікує фіналу реформи, об'єднають теж, але вже дійсно адміністративним шляхом, без сьогоднішніх преференцій.
Олена НЕЧИПУРЕНКО
"Новий День"
