Обидва мешкали на Херсонщині, але один - у селі Кізомис Білозерського району, а другий - у селі Нова Збур'ївка Голопристанського. Поєднав мобілізованих сержантів танк Т-64, де Олександр був командиром танка, а його земляк Андрій став механіком.
Хлопці пройшли шлях від Пісків до Мар'їнки разом зі своєю 28-ю окремою механізованою бригадою. Захищаючи піхоту, часто ставали до вогневих дуелей із російськими Т-72.
Кажуть, за кермом ворожих "коробок" сиділи аж ніяк не вчорашні шахтарі та менеджери -- пересувалися вправно і стріляли влучно. Та наші танкісти "гасили" ворогів не менш влучно, за що від побратимів з окопів отримали ласкаве прізвисько "Ведмежатка": до своїх лагідні, а ворога так приголубить сталевою "лапою", що той і не поворухнеться.
На знімку: із бойовим прапором Олександр КУЧЕРЯВЧИК та Андрій ЄРЬОМЕНКО не розлучаються навіть на рибальській базі.
Понад рік екіпаж воював успішно: свої снаряди клав влучно, а ворожих уникав - хіба що осколки мінометних мін по башті проходилися. Та Олександр Кучерявчик поранення таки не уникнув: на передньому краї оглядав позиції супротивника разом із бійцем із Миколаївщини. Міна потрапила просто у дерево над окопом, і побратим загинув. А от Сашкові дістався один-єдиний осколок, який пройшов між ребрами.
Після демобілізації Олександр Кучерявчик та Андрій Єрьоменко повернулися на рідну Херсонщину.
Психологи порадили їм відновлюватися, тож екіпаж машини бойової нині порається на єгерському кордоні УТМР "Краснюкове" у мальовничих дніпровських плавнях. Хлопці будують причал, дихають свіжим повітрям і насолоджуються спокоєм та тишею. У спокою нині зовсім інша ціна, ніж була до війни на сході. І танкісти заплатили її без вагань, аби до наших домівок не лізли озброєні чужоземні зайди.
Сергій ЯНОВСЬКИЙ, Голос України
Фото автора
