І хоча про той людомор ніби-то знаємо вже чимало, цифри все одно шокують. Бо без війни, без засухи, без будь-якої стихії у самому центрі Європи мільйони звичайних трударів у страшних муках помирали від голоду.
І де? В Україні, яка була житницею, годувальницею для половини світу! Українці доїдали останню лободу на свої городах, а більшовицька влада в цей час завантажувала конфісковане у селян зерно у трюми пароплавів і відправляла за кордон. Чи може бути щось цинічніше?
У цьому вже немає жодного сумніву: це був свідомий терористичний акт тоталітарної системи проти власного народу. Теракт з найбільшою у світі кількістю жертв...
Для нас, українців, Голодомор став справжньою національною трагедією. Бо мільйони закатованих голодом — це ж не просто втрата цілого прошарку працьовитих, незалежних землеробів. Селяни завжди були ще й носіями здорової народної моралі, традицій і духовності. Тому Голодомор — це не лише смерть людей, це ще й духовна руїна. Так більшовики намагалися підкорити, поневолити українців, зламати притаманний нам дух свободи і незалежності.
Та, як бачимо, генетичний код українців виявився сильнішим. До речі, і на Майдан ми вийшли ще й заради того, щоб подібні жахіття більше ніколи не повторювалися в нашій історії. Вільна людина має жити у вільній країні. І все зараз у наших руках.
У суботу, 28 листопада, о 16-й, ми запалимо на своїх підвіконнях свічки — на знак скорботи і пам'яті про українців, яких цинічно вбив тоталітарний режим.
Та давайте цього дня згадаємо й тих, завдяки кому правда про Голодомор в Україні не вдалося замовчати, і вона стала відома всьому світу. Письменники, вчителі, прості селяни — вони не боялися говорити і писати про побачене і почуте навіть тоді, коли це могло коштувати їм життя. Сила тієї правди, яку ті сміливі люди по крихтах донесли до нас, розкрила нам очі, пробудила наше генетичне прагнення свободи. Бо правда також є зброя.
