«Кіна» більше не буде

Якщо вам колись заманеться здійснити мандрівку по Каховському району – не здумайте їхати вглиб таврійських степів. 

Єдине, що там милує око – безкраї зелені поля, дбайливо доглянуті працьовитими руками хліборобів. Навіть якщо ви готові до споглядання інших реалій, то те, що побачите на місці колишніх маленьких селищ, може вас шокувати. І це ще м'яко сказано. Бо їх вже практично нема...

Селище Слиненка, в якому на сьогодні у двадцяти хатах живуть близько ста селян, нагадує здичавілий хутір. Кури, кози та корови бродять самі по собі між покинутими і розібраними самими ж сільчанами будинками. Що таке магазин, клуб (на фото вгорі) та пошта, вже ніхто не пам'ятає. Радіють весні і близькому літу, бо матимуть фрукти-овочі до столу з городів, клопіт на яких є практично і роботою, і дозвіллям. Декілька разів на тиждень ненадовго приїжджають «коробейники», привозять хліб та інші, необхідні в побуті, речі. На запитання: «Як ви тут живете?», здивовано відповідають: «Виживаємо. Вже звикли, що про нас забули».

А й дійсно. Не за рік же село стало таким, яким воно є зараз. Така доля спіткала не тільки його — Сокирки, Остапенка, Зірка...Десь справи трішки кращі, десь – ще гірші. Це прогнозований наслідок урбанізації. Молодь їде туди, де їй цікаво, де є робота і цивілізовані умови – дитячі садки, школи, лікарні... Вони молоді, енергійні, сповнені сил і бажання жити, вчитись, творити своє майбутнє.

Трохи більше 1000 гривень – таким є середній сукупний дохід на одного члена родини по Україні, в сільських жителів цей показник становить лише 766 гривень. Тому 1 мільйон 200 тисяч селян їдуть працювати в міста.

За словами заступника міністра аграрної промисловості Миколи Безуглого, з мапи України щотижня зникає одне село. Причиною цього є міграція та демографічна криза — за останні 20 років сільське населення України зменшилося на 2,5 мільйони.

Чи можливо зупинити процес самознищення маленького села? Запитання до влади, у компетенції якої подумати про «загублені острівці». Шкода, що багато часу вже втрачено, бо вирішувати цю проблему треба було ще вчора. Але вже сьогодні можна подбати про людей, які доживають віку за десятки кілометрів від цивілізованого світу.

Поряд зі Слиненка та йому подібним є більші населені пункти, в яких, як і в кожному селі Каховщини, теж є кинуті, але ще придатні для життя домівки. Чому ж ні районній владі, ні сільським головам не спаде на думку, що декільком десяткам пенсіонерів буде краще жити в новій, численнішій громаді? Невже так складно запропонувати людям більш достойні умови для проживання? Невже так важко говорити з людьми? Навіть якщо вони погодяться не відразу, то все ж зрозуміють, що зміна адреси — найкращий вихід.

Особливо це актуально в світлі нещодавно прийнятого закону «Про добровільне об'єднання територіальних громад». Не треба його боятися. Досить підійти до нього з іншого боку. Ініціативно. З душею і відповідальністю за селян, які теж хочуть жити, а не існувати. Держава готова допомогти, було б бажання скористатися запропонованим шансом...

Аналогічний українському процес відбувається і в країнах Євросоюзу. Багато сіл Східної, Центральної та Південної Європи через демографічні проблеми та еміграцію в міста знаходяться на межі вимирання. Але в Європі все ж таки працюють департаменти із розвитку сільського господарства та регіональної політики, виділяються чималі кошти на розвиток нових видів заміських населених пунктів. У Німеччині вже є новітні села, які орієнтуються на вирощування екологічно чистих сільгосппродуктів, або ж рослин для виробництва біопалива.

Р.S. На моїй пам'яті подібне явище відбувається вдруге. Перша хвиля вимирання маленьких сіл прийшлася на 60-80 роки минулого століття. В сусідньому, Горностаївському, районі зникли села Тихий Сад, Соломки, Десяте, Костогризове, Новоукраїнка, Новокатеринівка, Вербочки... Зараз на їхньому місці – зеленіють пшеничні поля...

Тож, може, вже прийшов час глянути правді у вічі і сказати вголос, що в маленькі села посеред степу, за сто кілометрів від цивілізації, ніколи не прийде вода і газ, що ніхто не прокладе туди дороги і не поїдуть автобуси, не з'являться лікарні і не приїде вчасно швидка допомога, ніхто не дасть роботу і не збудує новий клуб, ніхто не змусить повернутись людей туди, де немає майбутнього. Село без молоді приречене. Час перестати займатись самообманом і давати людям надію, якої не існує. 

Жанна КИСЕЛЬОВА, головний редактор газети «Каховська зоря»