Серце матері долає будь-які перепони

Серце матері долає будь-які перепони

Мешканка Херсонщини Валентина Василівна Сурменко не лише відшукала свого сина у полоні ДНР, а й домоглася його визволення. 

Уродженець с. Рубанівка Великолепетиського району, 24-ний Микола Сурменко у зоні АТО опинився з перших днів конфлікту. Ще в мирний час хлопець пішов у Збройні Сили контрактником - випускник ПТУ за робітничою спеціальністю, по правді, з дитинства мріяв про мужню професію.

І мрія збулася. Микола служив на Дніпропетровщині. У квітні 2014-го 93 окрему механізовану бригаду перевели на схід. А вже в кінці липня кілька її військових потрапили у полон донецьких бойовиків, зокрема, Микола Сурменко.

До цього моменту він постійно тримав контакт з матір'ю: «У нас вже добре, скоро повернуся додому!» Але того дня, замість вже звичних слів у слухавці, Валентина Василівна почула інше: «ВальВася, ми потрапили у полон, виручай...» Голос обірвався. Вона знала - то була її дитина: ВальВася, так вишукано лагідно її називав тільки син...

На сльози часу не було. Мала визволяти з пастки найріднішу в світі людину. Першим ділом кинулася до військомату - як же, мають же там знати, де той, кого до армії забирали! Мають, але не знають... У військоматі - ані тобі добрим словом. І тоді матір наче осінило - стукай і тобі відчинять (зовсім, як у святому писанні), нехай десь не захочуть тебе почути, але ж світ не без добрих людей...

Невблаганна мати об'їздила ледь не все армійське керівництво. Проста сільська жінка навіть Інтернет освоїла. І згодом вийшла на волонтерів, тих, що їздять у зону АТО. На той час жінка вже не зважала на сільські плітки про її кровинку (мовляв, Сурменко Микола давно перейшов на бік сепаратистів, загинув і т.д.).

Не загинув, не здався сепаратистам. На початку квітня бійця з Рубанівки разом з його товаришем передали на український блок-пост поблизу Марїнки. Героїв зустрічали волонтери групи «Патріот», яка брала участь у визволенні полонених, і... вона, нескорима не перед чим і не перед ким, українська мати, його ВальВася! Дочекалася!

Змучений Микола розповів - усі 8 місяців не бачив сонця, тримали у підвалі. Чи били? Звісно ж,без фізичних знущань в полоні не буває. А ще мордували голодом: тільки хліб і вода...

Нормальні домашні харчі... Визволений довго не міг наїстися маминих пиріжків. Вдома, щоправда, Микола ще не був. Одразу із блок-посту виснаженого бійця відправили на Дніпропетровщину, до військового шпиталю. Він потребує тривалої і вартісної психологічної реабілітації. Ще б пак, таке пережити!

Свого героя навіть на відстані підтримують в рідному селі. Люди збирають кошти на лікування земляка, влаштовують благодійні концерти, несказанно радіючі, що боєць живий. На жаль, тільки кілька місяців, як тут поховали героя Олександра Стрелюка. Односельця, що поклав життя за Україну, всією Рубанівкою проводжали навколішках...

Мати Миколи Сурменка, Валентина Василівна, тепер чітко знає, навіщо Бог послав їй нелюдські випробування. Тепер жінка допомагає матерям, які втратили надію відшукати синів. Без надії не можна. Надія має бути. У серці кожного.

Віра ЯРАЯ