Достроковим виборам – бути!?.

Ситуація із можливим проведенням дострокових виборів до Верховної Ради України (ВРУ) вкрай складна і досить невизначена, хоча й до певної міри прогнозована

Новий Президент розуміє, що для того, аби нормально «правити», а тим більше приймати необхідні рішення, треба «перезавантажити» склад ВРУ. Як це зробити не порушуючи чинне законодавство? Таких інструментів у нього не так вже й багато. І хоча «майдани» всіх рівнів вимагають дій та Президент чудово розуміє, що діяти можна тільки у правовий спосіб. Якщо вулиця має право на емоції, то у Президента тільки один інструмент – Закон.

Давайте зазирнемо у Конституцію України, яка визначає коли, як, у який спосіб Президент має право розпустити чинну ВРУ.

ДОВІДКА
Конституція України. Стаття 90
Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:
1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції;
2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;
3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.
{Стаття 90 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}

ТРИ! ТІЛЬКИ ТРИ?

Отже, три шляхи: «відсутність коаліції»; «не сформований Кабмін»; «не відбуваються засідання».

Зверніть увагу на дату зміну редакції статті: 21 лютого, 2014 року. Пам'ятаєте, які саме події відбувалися: 20 – 21 лютого?

Чи не здається вам, що ті, хто пропонував зміни були так би мовити – підготовлені заздалегідь?

З формальної, юридичної (я вже не кажу життєвої) точки зору, для підготовки та написання більш-менш складного проекту Закону треба щонайменше 3 – 5 днів. Далі: реєстрація у ВРУ. Далі: регламентна процедура – розгляд у Комітетах, висновки Управлінь апарату ВРУ. Далі: 1 читання – доопрацювання (правки від народних депутатів та їх опрацювання у профільному та інших Комітетах); 2 читання – голосування правок – прийняття рішення в цілому.

Для проходження всіх формальних процедур треба не один день. Іноді тиждень, а то й місяць. Я вже не говорю про те, що деякі законопроекти лежать у Парламенті роками...

ЯК БУЛО ТОДІ, І ЩО З ЦЬОГО ВИТІКАЄ

Того дня у сесійній залі все відбувалося оперативно... Але, не на стільки, щоб рішення формулювалися з голосу. А отже їх готували. А якщо готували, то й відповідно готувалися. А отже – знали, що ситуація буде розгортатися відповідним чином?

Пригадаємо (технічна стенограма проходження законопроектів)



16:43:28 – «Поіменне голосування про включення до порядку денного проекту Закону про відновлення дії окремих положень Конституції України (№4163)».

РЕЗУЛЬТАТИ: «За» – 361; «Проти» – 1; «Утрималось» – 0; «Не голосувало» – 30. «Рішення прийняте».

По фракціях:

Партія регіонів (всього 192 депутати, станом на момент голосування): «За» –127; «Проти» – 1; «Утрималися» – 0; «Не голосували» – 17; «Відсутні» – 47 депутатів.

ВО «Батьківщина» (89): «За» – 84; «Проти» – 0; «Утрималися» – 0; «Не голосували» – 5; «Відсутні» – 0.

Не голосували: Дирів А.Б., Парубій А.В., Пашинський С.В., Терьохін С.А., Шкварилюк В.В. (прізвища не дивують).

Позафракційні (56): «За» – 46; «Проти» – 0; «Утрималися» – 0; «Не голосували» – 4; «Відсутні» – 6.

Не голосували: Гайдош І.Ф., Гриценко А.С., Забзалюк Р.О., Ковач В.І.

Відсутні: Жеваго К.В., Калєтнік І.Г., Рибаков І.О., Скосар І.Є., Табалов А.О., Табалов О.М.

«УДАР» (42): «За» – 37; «Проти» – 0; «Утрималися» – 0; «Не голосували» – 3; «Відсутні» – 2.

Відсутні: Кутовий Т.В., Сольвар Р.М.

Не голосували: Палатний А.Л., Побер І.М., Чумак В.В.

ВО «Свобода» (36): «За» – 36.

Комуністична партія України (32): «За» – 31; «Проти» – 0; «Утрималися» – 0; «Не голосували» – 1; «Відсутні» –0.

Не голосував: Топалов С.В.



16:44:25 – «Поіменне голосування про прийняття без обговорення проекту Закону про відновлення дії окремих положень Конституції України (№4163)»

Результати: «За» – 369; «Проти» – 1; «Утрималися» – 1; «Не голосували» – 23. «Рішення прийняте».



16:51:59 – «Поіменне голосування про прийняття за основу та в цілому (без рішення профільного Комітету) проекту Закону про відновлення дії окремих положень Конституції України (№4163)».

«За» – 386; «Проти» – 0; «Утрималися» – 1; «Не голосували» – 10. «Рішення прийняте».

Партія регіонів (192): «За» – 140; «Проти» – 0; «Утрималися» – 0; «Не голосували» – 9; «Відсутні» –43.

ВО «Батьківщина» (89): «За» – 89.

Позафракційні (56): «За» – 50; «Проти» – 0; «Утрималися» – 0; «Не голосували» –1; «Відсутні» – 5.

Не голосував: Гриценко А.С.

Відсутні: Жеваго К.В., Рибаков І.О., Скосар І.Є., Табалов А.О., Табалов О.М.

«УДАР» (42): «За» – 40; «Проти» – 0; «Утрималися» – 0; «Не голосували» – 0; «Відсутні» – 2.

Відсутні: Кутовий Т.В., Чумак В.В.

ВО «Свобода» (36): «За» – 35; «Проти» – 0; «Утрималися» – 1; «Не голосували» – 0; «Відсутні» – 0.

Утримався: Панькевич О.І.

Комуністична партія України (32): «За» – 32.

Згодом до Керівника Апарату Верховної Ради України надійшли заяви:
народного депутата України Журавського В.С., з проханням не зараховувати його результат голосування, так як він був відсутній.
народного депутата України Клюєва С.П., з проханням вважати результатом його голосування – "За".
народного депутата України Крука Ю.Б., з проханням не зараховувати його результат голосування, так як він був відсутній.
народного депутата України Мхітаряна Н.М., з проханням вважати результатом його голосування – "За".
народного депутата України Панькевича О.І., з проханням вважати результатом його голосування – "За".

І, ЩО...

Добре, будемо вважати, що все відбулося настільки оперативно, що депутати приймали зміни без обговорень, заперечень і зауважень...

Але, тут є щонайменше ще кілька питань, які потребують пояснень і тлумачення щодо їх відповідності Конституції.

Ми пам'ятаємо, що рішення 21 лютого приймалися дуже швидко, на фоні подій, які стрімко розгорталися в Україні, і носили політичний характер. Та все ж, залишається незрозумілим і загадковим, як невелика кількість людей встигла за пару годин – поки тривало обговорення, підготувати таку силу силенну пропозицій щодо змін Конституції?

Відповідно до Закону, № 742-VII «Про відновлення дії окремих положень Конституції України», від 21 лютого 2014 року, який підписав Виконуючий обов'язки Президента України, Голова Верховної Ради України Олександр Турчинов, зміни внесені до 17 статей Конституції, які займають кілька десятків сторінок друкованого тексту.

Що, всі зміни були підготовлені за годину? А чи не готували їх значно раніше? А якщо так, то тоді чи насправді й дії на вулиці були такі вже «спонтанні»? А може й вони були заздалегідь підготовлені? Аналізуючи ситуацію з різних боків, під різними кутами зору, з різними асцидентами, я постійно приходив до одного й того ж висновку: дії не були спонтанні, вони носили заздалегідь спланований характер, і всі вони підпорядковуються загальній логіці і послідовності дій, як на вулиці, так і у стінах ВРУ, як з боку «влади», так і «опозиції».

Висновок: картина, яку нам подавали як «стихія мас», є не чим іншим, як добре спланованою акцією розумних людей, які діяли послідовно, проводячи у життя заздалегідь розписаний план.

ЧИ ВСЕ ТУТ ЛЕГІТИМНО?

В Конституції є цілий Розділ XIII, який так і називається: «ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ».

ДОВІДКА
Ст. 154 Конституції визначає: вносити законопроект щодо змін до Конституції може або Президент (не т.в.о.), або не менш як третина «народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України».

Добре, припустимо, що у той «революційний момент», у залі знайшлося 150 депутатів, які підписали проект.

Але, реєстраційна картка законопроекту спростовує таке припущення: в ній зазначено, ініціаторами внесення змін до Конституції є тільки три особи: Яценюк, Кличко, Тягнибок. Як таке можливо? Адже це пряме порушення не такого собі «закончику», а Конституції...

Таж «Реєстраційна картка» свідчить: «Проект Закону», «Подання» і «Пояснювальна записка» подані в один день – 21.02.2014 р.

Процедура внесення змін до Конституції України

По-перше, подання (сказано вище).

По-друге, проект голосує проста більшість – 226, а під час наступної сесії, рішення приймається не менше як 2/3 складу (300 голосів) (ст. 156 Конституції).

Якщо ж проект стосується самого розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", то він подається «...або Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України».

Крім того, відповідно до ст. 159 «Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції».

{Офіційне тлумачення статті 159 див. в Рішенні Конституційного Суду № 8-рп/98 від 09.06.98}

Як ви розумієте все це я навів невипадково. Прямі вимоги Конституції щодо внесення змін до її змісту не були дотримані, а тому й виникає питання щодо легітимності...

І все ж, вважається, що зміни до Конституції відбулися, і вони чинні.

ХТО ПРИЙНЯВ ЗМІНИ

Елементарний математичний підрахунок голосів вказує на те, що заяви так званих колишніх «опозиціонерів», про те, що вони одноосібно прийняли рішення про зміни, і що вони «повели країну у новому напрямку» можна вважати не більш ніж політичними гаслами. Адже три фракції фізично мали – 167 голосів, яких вистачає лише для того, щоб без «допомоги» інших створити ТСК, направити запити Президенту, Генпрокурору, Голові КМУ. Ні про яке «прийняття рішення» не може бути й мови.

ПІДСТАВИ ДЛЯ ПОЗАЧЕРГОВИХ

Рухаємося далі, і розмірковуємо на якій законній підставі у нас у найближчий час можуть відбутися дострокові вибори у ВРУ? Пам'ятаємо, Конституція визначає три.

«Не сформований Кабмін». Кабмін є, і він працює.
«Не відбуваються засідання». Парламент працює, приймає рішення.
«Формування коаліції». О! Тут є над чим розмірковувати.

Разом три фракції, колишні партнери: «Батьківщина», «УДАР» та «Свобода» похвалитися наявністю голосів на утворення коаліції не можуть – 167 (треба 226).

Для того аби утворити Коаліцію, їм потрібні голоси ще щонайменше 59 депутатів. Для того аби їх знайти, треба йти на уклін. І вклонятися доведеться багатьом.

Що стосується позафракційних, тут існує висока ймовірність того, що частина з них не зголосяться створювати коаліцію із своїми «опонентами». Тим більше не можна скидати із рахівниць і той факт, що серед «незалежних» є ті, хто ще 3 – 5 місяців тому вийшов з тієї ж «Батьківщини». Чи будуть там «принижувати себе» запрошуючи до «гурту»?

Комуністи. Тут одразу ж на перший план вийдуть питання політичні. Якщо «УДАР» і «Батьківщина» більш помірковані і стримані у своїх заявах щодо політичних поглядів, то меседжі «Свободи» у «бік комуністів» викликають не запитання, а стійке розуміння, що ці дві протилежні політичні сили уявити у одній «упряжці» складно, а скоріш просто неймовірно. Хоча, заяви більш ніж радікалізованої в останній час «Батьківщини», устами її новоявленого фракційного лідера, також викликають запитання. Поміркованим у даному випадку залишається тільки «УДАР». Та чи будуть дослухатися до думки Кличко? Я у це не вірю.

Партія регіонів. Чи можна собі уявити тандем: «умовна більшість» – «позафракційні» – «ПР»? В світлі того, що і «Батьківщина», і «Свобода» заявляють про бажання «заборони» у тому числі і ПР, то виходить, що знайти консенсус тут навряд чи вдасться.

Хоча, ризикну прогнозувати, що перед «загрозою» розпуску Парламенту – варіант цілком можливий.

Якщо так, то тоді є шанс, що дострокового припинення повноважень чинної ВРУ і оголошення дострокових виборів – не буде.

ЧИ Є 151 «ДОБРОВОЛЕЦЬ»?

Що ж робити Президенту? Пригадати Конституцію...

ДОВІДКА
Ст. 82 Конституції «Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу».

І спробувати знайти аргументи для того, аби 151 депутат відповідно до п. 1, ч.1, ст. 81, склав свої повноваження достроково, за власним бажанням, а партії «обнулили» списки.

Тоді ВРУ втратить чинність, Президент отримає легітимне право припинити повноваження ВРУ, і призначити позачергові вибори.

Чи можливий такій сценарій? Чи є під «контролем» у новообраного Президента 151 депутат, і можливість впливати на партії?

Відповісти на це питання вкрай складно.

Про «УДАР» ще можна щось таке говорити (але за умови «переконання»). При цьому «переконувати» кожного депутата треба так, аби він завтра не почав давати інтерв'ю у якому буде розповідати, що його примусили написати заяву погрожуючи життям (банкрутством, криміналом, відбором бізнесу – необхідне підкреслити).

Будь-який із перелічених варіантів для Порошенко може означати дочасну політичну смерть. Адже на фоні декларованих «перебудов», «євроінтеграції», «демократичного розвитку» і т.п., бодай одна подібна заява, і все, на політичній кар'єрі Президента, вже на самому її початку, можна ставити хрест.

Втім, членам «УДАРу» в цій ситуації простіше: вони стійко асоціюються із пропрезидентською силою, і їх шанс набрати велику кількість голосів, як самостійно, так і за допомогою адміністративного ресурсу, є досить вагомим стимулятором щодо написання заяви – з одного боку, а з іншого, це є своєрідним «гарантійним листом», що у ВРУ вони повернуться вже через 3 – 4 місяці.

Чи готові до таких саме дій не такі давні їх «поплічники»? Тут оптимізму – нуль...

Кому у першу чергу невигідна ситуація із складанням мандатів?

«Батьківщині». З огляду на те, що пані Тимошенко не при справах, що ідеологічно і економічно партія суттєво постраждала в останні кілька років, а особливо на фоні тотального програшу Порошенкові, то говорити про повернення у ВРУ партія звичайно ж може, але у якій кількості? Хоча немає відповіді на головне питання: чи потрібна «Батьківщина» там Порошенко? Він чудово розуміє, що Юля прийде у ВРУ не як «біла й пухнаста», вона прийде як «розгніваний опонент». Опонент який хоче відігратися, і повернутися на політичний олімп «сильним гравцем». А скорити її буде не так вже й легко. Неважливо скільки вона приведе із собою осіб – сама її присутність є «дратуючим фактором».

З іншого боку далеко не всі члени «Батьківщини», які сьогодні є у ВРУ, прийшли туди відповідно до «політичних переконань». Там чимала кількість депутатів, які не поганенько «вклалися» у минулий «виборчий процес» щодо його фінансування, і чи захочуть вони знову викладати гроші? Питання більш ніж складне, а тому навряд чи Соболєв і Тимошенко можуть гарантувати факт написання заяви. Крім того, не виключено, що здійняти ґвалт до небес можуть й ті «потенційні депутати», які стоять у черзі в партійному списку, і які продовжують плекати ротаційні надії.

Що стосується «Свободи». Тут теж далеко не все так райдужно. Тут взагалі ні хто не дасть гарантії, що проект народжений попередньою «керівною» політичною силою, «виживе» у «горнилі» дострокового переобрання. Партія уявляла, що має потенціал, який на ділі виявився не дуже й великим. У світлі того, що відбувається в країні у останні кілька місяців, свободівці розуміють, що повторити «успіх» 2012 року вони навряд чи зможуть. Навіть у Західних регіонах України у них немає підстав беззастережно сподіватися на перемогу.

Президентські перегони показали, що хоч пан Тягнибок і отримав «почесне», але всього лише 10 місце (пропустивши уперед навіть лідера комуністів Петра Симоненка, який офіційно знявся з балотування).

Що ж стосується електоральної підтримки, то найвище досягнення Тягнибока це Тернопільська область, і аж 1,87%. У той час, як майже половині електорального поля (11 з 25 суб'єктів) він «назбирав» менше 1%.

Отже, панові Тягнибоку є про що подумати. Проаналізувавши власний рейтинг – одного боку; відсутність будь-якої підтримки, з боку провладних сил – з іншого, і те, що опоненти «націоналістичного крила» (то й же Ляшко) зроблять все, аби відтягнути електорат на себе, то йому слід більш ніж уважно задуматися перед тим, як приймати рішення про «здачу» мандатів.

Немає жодного сенсу гратися у «героїв» і тим нардепам, які сьогодні носять «горде ім'я» «Позафракційні».

Фактично це «перебіжчики», і кому як не їм, треба добре думати про наступні вибори, адже, скоріш за все, саме їм дорога у новий складу ВРУ буде закрита по кільком напрямкам.

По-перше, є велика ймовірність того, що у новий склад ВРУ «нардепів» будуть обирати виключно через «пропорційну систему» (всі присутні у ВРУ партії таку пропозицію підтримають – вона всіх задовольняє).

По-друге, навіть якщо збережеться співвідношення 50/50, то й це не забезпечує «позафракційним» успіх. Скоріш за все саме «переходи з фракції у фракцію» це зайві «мінуси» у виборчій боротьбі. Навіщо шукати складний компромат, коли є той, що лежить на поверхні – «зрадник». Виборці хоч і «далекі», але все ж не настільки «недалекі», що їх можна буде обдурити ще раз.

Чи є чого боятися Партії регіонів? Так, без сумніву.

Ця політична сила зазнала найбільш руйнівного удару, і тут результати Добкіна (читайте партії) у 3,03% залишають дуже й дуже примхливий шанс на перемогу і проходження у «новий» парламент, навіть за умови зниження прохідного бар'єру до 3%. Тим більше, що на цьому електоральному напрямку є кілька впливових політиків (то й же Тігіпко), які будуть воювати за кожен голос аби привести власну політичну силу, а тому війна буде не за життя, а на смерть.

А тому навряд чи представники цієї політичної сили шикуватимуться рядами тих, хто готовий добровільно «здати» своє «сьогодні», і поставить під загрозу своє «завтра».

Чи є що втрачати комуністам? Не дивлячись на всі технології, які застосовуються сьогодні проти них, у комуністів залишаються стійкі шанси не тільки потрапити до ВРУ нового скликання, але й збільшити кількість своїх депутатів (не на багато, але у разі зниження прохідного бар'єру до 3%, збільшення відбудеться однозначно).

Чи будуть вони «здавати» мандати сьогодні? Відповідь на питання скоріш за все лежить у моральній площині. Якщо вони зможуть отримати гарантії, що їх залишать у спокої із питаннями «заборони»; нададуть найменші гарантії, що їх не будуть «мочити» у процесі виборів, то я думаю, що вони можуть піти на такий крок як «здача» мандатів, пояснив це своєму електорату тим, що це єдиний спосіб боротьби за «очищення» парламенту.

Отже питання з яким формулюванням «розпустити» чинний склад ВРУ у Президента Порошенко стоїть гостро, а часу обмаль.

Питання треба вирішувати швидко й кардинально: або вибори не пізніше листопада (у контрольованому порядку), або у січні-лютому – нова революція. І цього разу вже більш широкомасштабна і зовсім із іншими вимогами. Зима, яка прийде все одно, доведе, що ситуація патова: ціни – захмарні, зарплати і пенсії – мізерні (яких не буде вистачати навіть на їжу), про здоров'я і тепло – годі й думати...

А коли на вулиці вийдуть не ідеалістичні студенти, для яких «революція» це забавка, а їхні батьки, бабусі й дідусі, для яких це буде питання елементарного виживання – тоді ніякі умовляння, а тим більше казки про «світле майбутнє» діяти не будуть.

Якщо вибори затягнути бодай до грудня, то шанс приходу у новий склад ВРУ, сьогоднішніх провладних партій, дорівнюватимуть «нулю».

НАЙБЛИЖЧІ КРОКИ

Питання настільки актуальне, що начебто вже й дата виборів визначена – 14 вересня.

Якщо це насправді так, то для «організації» процесу у влади залишився тільки 1 місяць. А часу для прийняття рішення, ще менше, рішення повинно бути сформульоване та проговорено до 4 липня.

ДОВІДКА
Ця сесія ВРУ закінчується 18 липня, після чого депутати йдуть на канікули і зберуться тільки у вересні.

З 5 тижнів роботи, у депутатів тільки 10 днів пленарного режиму: з 17 по 20 червня та з 1 по 4 липня.

Якщо рішення про проведення виборів у вересні є більш-менш правдивим, і ситуація відповідає дійсності, то у Порошенка залишився 1 тиждень для «рекрутінгу» 151 добровольця.

Якщо ж до канікул питання вирішити не вдасться, то наступна дата виборів може бути не раніше 7 (14) грудня. Після цього проводити вибори немає сенсу – починаються Різдвяно-Новорічні святкування.

Наступна реальна дата проведення дострокових виборів середина березня...

Та чи є у цієї влади так багато часу? Можна й не «дожити»...

Занадто багато складних питань, які не піддаються вирішенню...

Сергій Осолодкін

ОСТАННІ НОВИНИ

ЖИТТЯ