Олександр Голобородько

Майже три десятиліття працював в обласній газеті «Наддніпрянська правда». Тривалий час був редактором всеукраїнської газети «Дачник». Член НСЖУ. Інтереси: краєзнавство, екологія, фото. Народився 23 грудня 1948 року у с. Станіславі Білозерського району.

Майстер-клас архівіста Орлової

Майстер-клас архівіста Орлової
15 грудня виповнюється 85 років Зорі Соломонівні Орловій, відомому херсонському архівісту та краєзнавцю, Почесному члену Спілки архівістів України, людині з палаючим, невтомним серцем дослідника історії Херсонщини.

...Якщо вас хвилює та притягує минуле рідного краю, пошуковий шлях обов'язково приведе до Державного архіву Херсонської області. Тут історія - буквально на дотику руки. Вона пульсує безліччю токів збіглого, затихлого життя у документах, фондах, описах. Для когось, це - просто набір старих, пожовклих паперів, а для людини з палаючим, невтомним серцем дослідника, це - великий яскравий світ, що манить до себе протягом усього життя.

В її життєвій долі відбилися круті злами в історії тоталітарної держави. Народилася в Москві. Дитинство пройшло у Сибіру, куди було вислано батька - колишнього учасника громадянської війни, кадрового військового, викладача леніградської Академії ім. Толмачова, повністю розформованої після вбивства С.М. Кірова. Гіркота буднів сім'ї „ворога народу": бездомність, страх, злидні, реабілітація, постійні переїзди, нова загроза арешту батька... Із автобіографії про дитячі роки: «Всі світлі спогади поглинула гіркота страшних «єжовських» років...».

Її віддушиною у дитинстві стало читання художньої літератури з історичним «присмаком» (Вальтер Скотт, Віктор Гюго...), мріяла про Московський інститут філософії, літератури, історії (МІФЛІ) та не судилося...

Після переїзду родини до Херсона, Зоря Соломонівна Орлова із відзнакою закінчує місцевий педінститут, а з 1950 року починає працювати науковим співробітником в облдержархіві. Та через три роки довелося виїхати за місцем призначення її чоловіка - до селища Холодне Магаданської області (йому доручили керувати лікарнею табору для політв'язнів; тоді кілька випусків трьох медичних інститутів були направлені у розпорядження «Дальбуду» СРСР, якому підпорядковувались виправно-трудові табори). Зоря Соломонівна працювала технарядчиком-табельником на Утинському гірничому комбінаті, що був однією із суворих «зон». Із спогадів: їхала на Схід до ворогів народу, а зустріла багато розумних, неординарних особистостей. Після Колими повертається до улюбленої роботи в облдержархіві.

Свій фах, що багатьом може здатися рутинним й малоцікавим, вона піднесла до рівня високого мистецтва. За півстоліття роботи в держархіві, завдяки її зусиллям вдалося наблизити до нащадків й одухотворити цілі пласти історії рідного краю. Людина пристрасна, допитлива, завидно працелюбна, вона має визначальну рису - виходити далеко за рамки історичного факту, сухого історичного документу, що міг би просто осісти в архівних теках. Особливістю дослідниці є її талант - за звичайним архівним запитом, випадковим, начебто другорядним фактом, виявляти неординарне явище, яскравих особистостей. Зоря Соломонівна буквально воскресила із небуття багато достойних імен херсонців, зробила їх нашими сучасниками.

Перша дослідницька акція, що захопила її майже на два десятиліття, стосувалась висвітлення народницького руху на Херсонщині. Андрій Франжолі та його соратники з гуртка революційної молоді м. Херсона, схвилювали архівіста своїм романтичним піднесенням, високими духовними якостями. Було проведено велику копітку роботу по збиранню та систематизації документів у центральних архівах, музеях, бібліотеках, залучено до пошуку нащадків народників.

Коло дослідницьких інтересів Зорі Соломонівни надзвичайно широке: різні грані діяльності земства, статистиків, херсонської української громади, столипінські реформи, революційно-народницький рух... Багато й багато цікавих персоналій... Яких би періодів історії Таврійського краю не торкалась Зоря Соломонівна, вона робила це творчо, на високому науковому рівні. У неї завжди був «зустрічний план»: часто за власні кошти та за рахунок відпустки бувала у Москві та Ленінграді, де в центральних архівах, музеях, бібліотеках по крупинках збирала все, що стосувалось історії Херсонщини.

У доробку архівіста - участь у випуску десятків фундаментальних досліджень. Так, З.С. Орлова була одним із співтворців двох видань тому „Історія міст і сіл Української РСР. Херсонська область" (1972, 1983), таких помітних видань, як "Херсону 200 років. 1778-1978.", „Минуле служить сьогоденню", путівників по держархіву, безлічі його збірників, багато з яких на сьогодні стали раритетами... Разом з науковим співробітником краєзнавчого музею І.Д. Ратнером створила унікальний путівник із історії заселення Херсонщини від найдавніших часів, з колегою О.І. Шинкаренком - розвідку „З історії благодійництва на Херсонщині" тощо.

Багато років Зоря Соломонівна плідно співпрацювала із херсонською обласною газетою „Наддніпрянська правда", довіряючи саме їй право першодруку своїх розвідок (згадую, зокрема, її майстерні розвідки про Дмитра Яворницького, Софію та Олександра Русових, інших світочів нашої духовності). А ще її яскравий дар публіциста-популяризатора історії розкрився у багатьох передачах обласного телебачення та радіо. Образи непересічних особистостей Таврійського краю вимальовувалися яскраво та рельєфно, хоча мало хто знав, що такі життєписи вибудовувались, буквально за мікрофактами, роками та десятиліттями. Одна з таких блискучих робіт - історичний нарис „Знімок з-за тюремних грат" про талановитого журналіста-фотомайстра Олександра Петражицького. Не можна також без захоплення і хвилювання читати нарис З.С. Орлової про дружбу художників Георгія Курнакова та Леоніда Брюммера, дружбу, що давала сили жити, долати всі незгоди, зберегти у собі найдорогоцінніше - творче горіння.

Мені, як аматорові краєзнавства, доводиться часто спілкуватися із Зорею Соломонівною. За її доброго напуття та цінних порад побачили світ розвідки про відомого літературознавця Валерія Кирпотіна (у пореволюційні роки - редактора провідних херсонських газет), династію промисловців та суднобудівників із французьким корінням Вадонів, письменника, „кумира дев'яностих років", прототипа Тригоріна із чеховської «Чайки» Ігнатія Потапенка... Знаю, що архівіст Орлова щедро обдаровує своїми енциклопедичними знаннями усіх, кому доводиться із нею спілкуватись, тож може з повним правом вважатися співавтором і багатьох краєзнавчих розвідок, і наукових робіт. Коло її дослідницьких інтересів буквально неосяжне, й у різні часи, до цього щедрого, доброзичливого джерела припадали сотні і тисячі людей...

Та і вийшовши на заслужений відпочинок, Зоря Соломонівна два десятиліття, на громадських засадах, допомагає колегам у роботі. (Якось сказала: „Не хотілося б, щоб мої знання раптом стали непотрібними..."). Відтоді, як долати шлях до архіву стало вже не під силу, постійним місцем роботи стало домашнє помешкання. В останні роки, завдяки її копіткій праці, вийшов каталог цінних фотодокументів, зібраних нею та колегами за багато років у центральних архівах Москви, Ленінграда, Києва. Тривалий час вони лежали «мертвим вантажем», а нині «працюють». Досліджено дуже цікаву та майже не розроблену тему - історію створення та функціонування на Херсонщині трьох морехідних двокласних шкіл - Бериславської, Олешківської та Голопристанської. Діяльність двох останніх пов'язана із Прибалтикою, адже звідти, свого часу, прибула частина викладачів із курсантами. Плід своїх пошуків ветеран-архівіст передала колегам до облдержархіву і сподівається на вихід цієї роботи у світ.

У своїй скромній, затишній домівці Зоря Соломонівна завжди рада гостям -колегам-архівістам, історикам та й просто ентузіастам краєзнавства. Особливо теплі стосунки у неї склалися із працівникам краєзнавчого відділу обласної наукової бібліотеки ім. О. Гончара (починаючи з 1949 р. здійснено багато спільної творчої роботи, тож цей храм знань завжди для неї - рідний дім). Бібліотекарі-краєзнавці постійно постачають ветерана книжковими та журнальними новинками. „Наша дружба буквально продовжує мені життя", - говорить Зоря Соломонівна. Не припиняється давня, мов світ, традиція тяжіння молодості до мудрості та світла душі.

На пороги архівів ступають нові і нові дослідники. На них чекає безліч відкриттів, що поглиблять знання про велику і складну Історію держави, без якої неможливе майбутнє. Прикладом такого пошуку завжди лишатиметься патріотичний майстер-клас архівіста Зорі Соломонівни Орлової. Таких, як вона, видатний мислитель В.В. Розанов влучно називав «живителями місцевостей». Поки вони із нами, не доведеться «співати епітафію» вітчизняній культурі та духовності. Тож із любов'ю та вдячністю бажаємо Берегині історії Херсонщини доброго здоров'я та довгих світлих літ!


Олександр ГОЛОБОРОДЬКО, м. Херсон


На фото: Зоря Соломонівна Орлова (1980 р.; нинішній час); пропуск З.С. Орлової на територію «зони» - Утинського гірничого комбінату (Колима).

© 2008 - 2024 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: khersonci08@gmail.com, контактиархівТеатр Куліша - Херсон