Станіславська Шевченкіана

Станіславська Шевченкіана

У Станіславській загальноосвітній школі Білозерського району, за участі вчителів, науковців відбулась презентація збірки поезій «Шлях до Кобзаря».

Її автор – один із палких шанувальників рідної мови, поет, вчитель української мови, літератури та образотворчого мистецтва Олексій Іванович Чорнобель – не одне десятиліття несе духовну, просвітницьку вахту. Людина з хліборобського роду, він з самого дитинства, завдячуючи мудрим настановам старших, «душею прилучавсь до «Кобзаря», зростав на «піснях Тараса». Він йде до нього все життя. Серед творчих маршрутів Олексія Івановича – місця дитинства Т. Г. Шевченка, звідки «недоля у світ повела за руку хлоп'я і голодне, і босе», місця заслання, в яких «припнули штиком солдатським голос бунтаря», Чернеча гора, до якої він приходив із надією «на прийдешній, на щасливий світ»... Книга віддзеркалює творчий світ земляка: його роздуми про Україну, її історію, рідну мову, мистецькі пошуки.

Завершує збірку історична поема «Шлях до Кобзаря». Це спроба творчого осмислення незабутньої події – спорудження у Станіславі, голодного 1922 року, пам'ятника Т. Г. Шевченку. Аби відчути тодішній пульс часу, почуття та настрої земляків, Олексій Іванович провів пошукову роботу: розпитував старожилів, опрацьовував архівні матеріали. Із витягу з наказу № 6 Станіславського волвиконкому від 8.11.1922 року дещо дізнаємось про день відкриття пам'ятника: були урочистості, покладання вінків, церемоніальний парад військових. У театрі імені Т. Г. Шевченка відбулася безплатна вистава. «Біднішим дітям» видано обід із двох страв з хлібом...

Мені, школяреві-семикласникові, аматорові фотосправи, 1963 року пощастило зафіксувати на плівці ту історичну реліквію (див. фото).

Про передумови історичної події голодних років, покладаючись на розповіді односельців, свого часу, розповідала моя мама, вчителька Антоніна Гаврилівна (її кореспонденції були надруковані у газеті «Новий день» за 07.03.1997 р. та в альманасі «Степ» за № 7/1997 р.). Наголошувалось, що історія створення в Станіславі одного із перших пам'ятників Т. Г. Шевченку у сільській місцевості України тісно пов'язана із перебуванням у нашому селі актора Юрія Шумського.

«У голодному 1921 році лиха година закинула його у наше село, – писала вона. – Багато сил віддавав Юрій Васильович згуртуванню творчої молоді Станіслава. Тут активно діяв драмгурток, у якому виступали Антоніна Келін, Надія та Тимофій Коржі, Семен Туркалов, брати Куйовди, Стеха Яник, Миля Сербин та інші. Але разом з тим Юрій Васильович загорівся мрією вшанувати пам'ять Кобзаря, відкривши в селі пам'ятник. На сходках разом з тодішнім головою сільської ради Федором Гнатовичем Пижем закликали втілити в життя цю ідею.

Станіславці тепло сприйняли пропозицію – вшанувати велику людину, яка все життя боролася за правду і краще життя бідного люду. Але почали думати, де взяти кошти на пам'ятник, коли щодня до братської могили на цвинтар несли по кілька померлих? Був страшний голод: кожний селянин ламав голову, як прожити день...

Та ніщо не могло зашкодити людям у їх благородній справі. І потягнулися вони до сільради. Несли по фунту-два ячменю, проса, кукурудзи, квасолі, одне слово, хто що мав. І так мало-помалу назбирали 2,5 пуда зерна (на той час це було цінніше золота). Зерно відвезли до Києва, де й замовили погруддя.

З великою відповідальністю поставилися скульптори до замовлення станіславців – виготовили погруддя, яке було встановлено в центрі села на величному, висотою у кілька метрів, постаменті (пам'ятник було відкрито 8 листопада 1922 року). На лицьовій стороні постаменту зображено бандуру, сувій паперу, пензлі, на решті сторін – рядки з невмирущих творів Кобзаря. Не одне покоління станіславців згадує слова, написані на пам'ятникові: «Учітеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь...».

...Не можу не згадати такий випадок. 1941 року зграя фашистських поневолювачів увірвалася в село. Вони шматували все, що потрапляло їм під руки. Особливо трощили, розстрілювали бюсти, портрети радянських вождів. Дійшла черга і до пам'ятника Кобзареві. Група селян зі сльозами на очах стояла неподалік і тривожно чекала: що ж зроблять вороги з дорогим усім станіславцям Шевченком?.. Озвірілий фашист наставляє на пам'ятник дуло автомата, ось-ось пролунає черга... Та гучний голос Андрія Миколайовича Шепеля випереджає його: «Що ти робиш? Це ж Шевченко!..».

Фашист, мов очманілий, озирнувся на Шепеля і кілька разів повторив: «Шевченко?.. Шевченко?..». І пішов геть.

Довго ще стояли селяни біля свого Кобзаря і серця їх були сповнені радістю, що святе для кожного станіславця місце не постраждало від руки ворога».

Доля пам'ятника Т. Г. Шевченку була сумною. Під час перепланування центральної площі постамент було зруйновано. Певний час погруддя соромливо стояло на скромненькій «тумбочці» у непримітному місці. Нарешті, 80-і роки його було встановлене перед новою Станіславською середньою школою.

...Кобзареве відлуння. У кожному воно своє. Для станіславців – це згадки про самовідданий порух душі предків при спорудженні пам'ятника великому синові України, мистецька Шевченкіана у театральному та музичному спадку, наснаженому незабутніми Юрієм Васильовичем Шумським та Силою Микитовичем Кравченком, це талановите звучання на оглядах та фестивалях станіславських хорів, якими керували вчитель Анатолій Михайлович Келін та його послідовники, згадки про виставки учнівських малюнків за творами Кобзаря, це поетичне шевченкове слово у виконанні сьогоднішньої юні... Шевченко – безкінечний. Осягаймо його мужній і дивний світ, незалежно від того, скільки нам літ.

Післямова. На жаль, поки що не вдалося розгадати загадку: хто ж автор (автори?) погруддя і первинного величного та оригінального постаменту (1922 р.)? Мабуть, було б справедливим, якби цю одну із знакових для України реліквій було відновлено у первозданному вигляді на своєму історичному місці побіля станіславського Будинку культури імені Народного артиста Юрія Васильовича Шумського. Якщо спорудити пам'ятник героїчними зусиллями вдалося у голод, то хіба ж не реально це здійснити у наш час?..

Олександр Голобородько, м. Херсон.
Фото автора.

 

Обкладинка збірки О. І. Чорнобеля.


На фото (1963 рік) – пам'ятник Т. Г. Шевченку, встановлений в центрі села Станіслав голодного 1922 року.


Учні Станіславської загальноосвітньої школи біля погруддя Кобзаря (2012 рік).{jcomments on}