Школа Сили Микитовича

Школа Сили Микитовича

Музична біографія села Станіслава Білозерського району невіддільна від імені талановитого музиканта і педагога Олександра Павловича Кравця. 54-й сезон він несе у Прилиманні почесну місію провідника музичного мистецтва, очолюючи всі ці роки духовий оркестр. А ще 43 роки працює викладачем місцевої музичної школи – із дня її заснування.

Вважаю, що слово «духовий» – значно ширше своєї музично-жанрової ознаки: у духовому оркестрі обов'язково акумулюється «музичний дух» населеного пункту, що дав оркестрові життя. Так і в творчому колективі О.П. Кравця: його піднесене, майстерне звучання плідно наснажується давніми музичними традиціями села. Незважаючи на тотальний наступ на наші душі «конвейерної» музики, Кравець зі своїми вихованцями не здає позицій творців «живого звучання», послідовно пропагує багатогранне національне музичне мистецтво. І не лише в рідному селі. Його колектив – багаторазовий переможець районних та обласних конкурсів, фестивалів, оглядів, що проводилися за час його роботи. 2002 року оркестр отримав звання зразкового. Втрачено лік перемогам на фестивалях «Херсонський первоцвіт» та «Таврійський барвограй». Майстерність творчого колективу зі Станіслава незмінно викликає подив і захоплення усіх, кому щастить його слухати. За багаторічне служіння справі відродження духовності, естетичного виховання різних верств населення, прищеплення молоді любові до музики, О.П. Кравця відзначено державною нагородою – орденом «За заслуги» III ступеня.

... Вся рідня Кравців була співочою. Голоси бабусі, тіток яскраво звучали у церковному хорі, прикрашали сімейні свята. Спів, музика змалку хвилювали Сашка. Мама, Надія Яківна, бачила, що син любив слухати, підспівувати, награвати на уявних інструментах. Як же вона хотіла, щоб він опанував хоча б гру на баяні. А далі, може, й музичну освіту отримає? Тільки ж як цього досягти? Час був повоєнний, нужденний, хіба ж тут до музики? І все ж, батьки пішли на нечуваний крок: аби придбати синові жаданий інструмент – баян (за висловом Олександра Павловича, «чверть-баянчик»), продали корову. Як й в інших його ровесників, які мріяли опанувати гру на народних інструментах, а якщо вдасться – то й потрапити до духового оркестру, шлях Сашка був один – на виучку до місцевого музиканта Сили Микитовича Кравченка.

Музичний вишкіл С.М. Кравченко отримав у військовому духовому оркестрі ще під час російсько-японської війни 1904-1905 рр., учасником якої був. За свідченнями старожилів, по війні він привіз із собою до Станіслава комплект мідних духових інструментів – справжнє багатство на той час. І народився у селі оркестр... Великий творчий вплив на музиканта мав майбутній майстер театру та кіно Юрій Шумський, який на початку голодних 20-х років очолював Станіславський народний театр і з яким Кравченко товаришував. Сільські аматори долучилися до українського класичного репертуару (І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький, М. Старицький), а музичний супровід незмінно забезпечував Сила Микитович. Йому випала місія протягом кількох десятиліть формувати у селі музичну атмосферу, що мала значний духовний та естетичний вплив на односельців, шкільну молодь, розвиток художньої самодіяльності.

Нині, з позиції життєвого досвіду, О.П. Кравець характеризує свого вчителя як надзвичайно талановиту людину, музичного універсала, чуйного педагога. У час, коли про сільські музичні заклади можна було лише мріяти, С.М. Кравченко, у надзвичайно скромних умовах, вчив молодь прекрасному, виховував, готував до життя. «Музична школа» Сили Микитовича містилась у невеликій хатинці «типу сараю» на власній садибі у центрі села. Приймав Кравченко усіх бажаючих, не зважаючи на те, чи мав хто явний музичний слух, чи ні. Якщо умовно, то «класів» було два – народних (баян) та духових інструментів. Щодо «народників», то мета ставилась практична: навчити виконувати популярні на той час на селі мелодії, що могло б згодитись і в житті – зіграти, наприклад, на весіллі, дні народженні, заробити копійку, підтримати сімейний бюджет. «Метода» була проста: Сила Микитович вчив запам'ятовувати мелодії «від руки», показуючи на правій клавіатурі потрібні позиції пальців. Олександр не задовольнився засвоєнням баянної програми і почав опановувати духові інструменти. Його другом на все життя стала труба. Разом із Кравцем, оркестрові премудрості долали старші товариші - А. Туркалов, І. Галушко, Ф. Пиж, В. Новицький, ровесники – Г. Сербин, Ю. та В. Гаркуші, Г. Кавун, В. Друзяка... Було захоплююче опановувати маршовочки, попурі на українські, російські мелодії, марші, вальси...

– Пюпітрами – підставками для нот – слугували дві дошки, підвішені на дротах, – розповідає Олександр Павлович. – Від енергійного відбивання музичного ритму нашим капельмейстером, кінець однієї із дошок періодично падав, тож ми старалися подалі сховати від цієї «гільйотини» ноги... Оскільки нотного паперу не було, то Кравченко виготовив спеціальний металевий шаблон, яким розграфлював клаптики паперу і на них розписував партії. В нашій уяві, Сила Микитович був справжнім чарівником: чудово грав на всіх духових інструментах, гармошці, баяні, виготовляв, ремонтував приладдя. Деякі його «лікувальні» прийоми я застосовую і нині. (Мало хто знає, що кожен інструмент свого оркестру О.П. Кравець постійно реанімує: на кожному – по 12-15 точок пайки. І це не дивно: щоб придбати, наприклад, нову трубу, нині потрібно «викласти» кілька тисяч гривень).

Як же пишались юні музиканти, коли на свята їх слухачами ставало буквально все село! Вони відчували себе справжніми зірками! Доброю традицією також була гра оркестру перед початком спектаклів сільського театру, спортивних змагань. Без духового оркестру не обходився жоден сільський захід.

1956 року, після закінчення школи, Олександр Кравець вступає на відділення духових інструментів Херсонського музичного училища. Викладачі, які приймали екзамен, відзначили його високий музичний рівень: далися взнаки і наука Сили Микитовича, і кількарічна гра в духовому оркестрі, й особисті здібності. За роки навчання він стає одним із кращих виконавців на трубі у навчальному закладі, бере участь в оглядах та конкурсах. Викладач музучилища В.В. Павловський радив Кравцеві продовжувати навчання у консерваторії. Життя скорегувало плани Олександра: за направленням, він мав їхати на роботу до Миколаївського культосвітнього училища, де відкривалось відділення духових інструментів, однак завершення навчання співпало із його рішенням створити сім'ю і продовжити працю у рідному Станіславі. Цей відлік починається із 1960-го...

Спочатку Олександр Павлович веде музичні заняття у 12-ти групах дитсадка, а потім активно відгукується на пропозицію палкого шанувальника духового мистецтва голови місцевого рибколгоспу А.Г. Кавуньова – зберегти від занепаду, фактично врятувати сільський духовий оркестр, забезпечивши його подальше існування в якості шкільного. Через 4 роки колектив Кравця стає переможцем обласного конкурсу й преміюється відпочинком у молодіжному таборі «Молода гвардія» в Одесі. Тоді незабутнім враженням для юних станіславських оркестрантів стала їх участь в урочистостях з приводу прибуття із Антарктики китобійної флотилії «Слава». Високий злет оркестру наступає 1970 року: згуртований Олександром Павловичем колектив із ветеранів-духовиків (С.Г. Петренко, М.Л. Ковбаса, А.Ф. Різниченко, І.П. Яновський, І.С. Кібець, М.І. Корж та ін.) та шкільної молоді стає переможцем республіканського фестивалю самодіяльного мистецтва. Відтоді колектив О.П. Кравця стає незмінним духовим оркестровим лідером в області.

Музична естафета триває. Як колись Сила Микитович своїм прикладом заохочував станіславську юнь до прекрасного світу музики, наснажував до професійного вдосконалення, так само цю ж місію свято виконує Олександр Павлович. Підготував кількасот музикантів, багато з яких закінчили музичну школу. Вихованці О.П. Кравця здобували й здобувають освіту у вищих та середніх музичних навчальних закладах, стають лауреатами конкурсів. Серед його учнів – музичні фахівці В.М. Бригида, М.С. Петренко (після навчання у Херсонському культосвітньому училищі та на музично-педагогічному факультеті Миколаївського педінституту тривалий час плідно працював у Станіславській середній школі, нині викладає у місцевій музичній школі), Ю.В. Пилипченко, П.І. Сонько... Олег Мартинов закінчив Одеську консерваторію, В'ячеслав Карамушка – Донецьку державну музичну академію ім. С.С. Прокоф'єва, Микола Дишкант та Віктор Ковбаса – Херсонське музичне училище, Петро Вашина – училище культури... Три онуки О.П. Кравця – Ігор, Олександр та Сергій – теж пройшли вишкіл у дідовому оркестрі.

Вчитель пишається, що його вихованці, наприклад, вже не одне десятиліття поповнюють склад духового оркестру центральної херсонської «морехідки» (нині державна морська академія) і постійно складають його чільну частину, зараз в оркестрі мореходів грають аж шість його учнів.

– Наступив новий учбовий рік – і все почалося спочатку, – розповідає Олександр Павлович. – Весь мій оркестр із десятьох чоловік пішов у світ: п'ятеро закінчили одинадцять класів, ще п'ятеро – дев'ять. Набираю новий склад. Та це й цікаво: знову, на твоїх очах, запалюватиметься любов до музики, що грітиме душу все життя...

Разом із О.П. Кравцем, музичний літопис Станіслава творили і продовжують творити О.П. та В.П. Герасименки, А.М. Келін, О.М. Бевз, М.С. Петренко, В.М Друзяка, Г.Ю.Сербин, М.Ф. Баєв, А.М. та Л.В. Сігарьови, Л.М. Крупнова, В.Д. Гребенюк, поети О.І. Чорнобель, А.М. Дунаєв (твори для пісень) та багато інших ентузіастів.

... Понад півстоліття тому Олександр Павлович отримав спадок – Справу свого вчителя. Здається, це наступництво закодоване навіть у спорідненості їхніх прізвищ: Кравченко, Кравець... Але поріднила їх, насамперед, любов до музики. Свої серця на цей вічний камертон одухотвореності і краси настроюють все нові і нові покоління юних музикантів та їх шанувальників. Незважаючи на плин часу, у станіславському оркестровому суголоссі завжди вгадується тиха, далека і, водночас, близька усім нам музична партія Сили Микитовича Кравченка. Поки будуть учні – житиме справа вчителів.

Жовтень. Босi ноги. Музика! Сила Микитович Кравченко з вихованцями. 1930-i

Шкільний трубач Олександр Кравець. 1952 рік

Херсонське музичне училище (крайній зліва - Олександр Кравець)

Нагорода юних станіславських музикантів за майстерність – відпочинок в Одесі (у центрі - О.П. Кравець). Початок 1960-х

За вчителем - у плавання морем музики!.. Справа наліво - О.П. Кравець, учні-трубачі Микола Петренко, Валентин Пупенко та «ударник» Павло Сонько. 1960-і.

Станіслав. Гра духового оркестру перед початком футбольного матчу. 1970-і

Фестиваль «Станіславські зорі». Диригує О.П. Кравець. 1970-і

Музичні соратники, досвід та молодість (крайній справа – О.П. Кравець», крайній зліва – О.М. Бевз). 1980-і

Олександр Павлович Кравець

Музична естафета. Учень Сили Микитовича Кравченка - Анатолій Михайлович Келін з юними баяністами Станіславської СШ. Початок 1960-х років

Відлуння «школи Кравченка». Творчість композитора та поета Вячеслава Михайловича Друзяки

Скільки їх, зернят школи Сили Микитовича!.. Одна з пісень, яку написав учень Кравченка – Олександр Михайлович Бевз

Олександр ГОЛОБОРОДЬКО, м. Херсон.
Фото з архіву автора.

Херсонцы в твиттере