Олександр Голобородько

Майже три десятиліття працював в обласній газеті «Наддніпрянська правда». Тривалий час був редактором всеукраїнської газети «Дачник». Член НСЖУ. Інтереси: краєзнавство, екологія, фото. Народився 23 грудня 1948 року у с. Станіславі Білозерського району.

Херсонський художній музей. Занурення в час

 Херсонський художній музей. Занурення в час
Херсонський художній музей імені О. Шовкуненка. Його дорогоцінне мистецьке наповнення вже не одне десятиліття випромінює ауру краси, витонченість фарб та ліній, духовну довершеність...

Тут на нас завжди чекають яскраві художні свята та відкриття і самовіддані служителі прекрасного.

Тут надзвичайно комфортно і городянам, і гостям нашого краю.

Маємо завжди бути вдячними будівничим минулого, які сотворили цю перлину Херсона, особливо авторові архітектурного рішення Адольфу Борисовичу Мінкусу (1870-1948), якого називали «останнім модерністом» Одеси.

На перетині мистецтва та історії можливо багато продуктивних поєднань і це реалізується у численних музейних проектах. А як інтригуюче цей перетин «грає» у новому екскурсійному маршруті «Подорож у колиску часу» з елементами театралізації!

Ідея була заманливою – зробити Час, наочним місцевим втіленням якого є головний годинник Херсона на мальовничій музейній вежі, одним із героїв маршруту, спробувати поєднати естетику, архітектуру, індивідуальні часові пульсації відвідувачів музею з часовою пульсацією історії міста.

Ми, група шанувальників історії рідного міста, ведені маршрутом науковими співробітниками Альбіною Єрмаковою та Ольгою Горельцевою, поступово занурились у біографію споруди, обставини її появи, спробували уявити історичний фон життя міста.

Слухаючи Альбіну Єрмакову у концертній залі музею, у сусідстві із величними творами живопису та скульптури, мовби камертонно налагоджували своє сприйняття минулого. Минувши арочну галерею, рельєфні старовинні двері, потрапили у напівтемний простір горища, освітленого загадковими світильниками, де нас зустріла Володарка часу (Ольга Горельцева).

Перш, ніж продовжити підйом на заманливу вежу, нас чекала розмова про час, його загадковість, неосягненність, парадоксальність. Як не згадати крилатої фрази ГербертаУеллса: «Машиною часу володіє кожен із нас: те, що переносить нас у минуле – це спогади; те, що переселяє у майбутнє – мрії»? Кожен згадав якесь «своє», пам'ятне висловлювання про час...

А потім нас чекала вежа з цікавим історичним екскурсом Альбіни Єрмакової, з панорамними оглядами рідного міста. Десь майоріла срібна стрічка Дніпра, здіймалися верхівки храмів, собору, костьолу.

По-новому бачились близькі сусіди – краєзнавчий музей, будинок мецената Петра Соколова, планетарій... Давно мріялось подивитись на херсонські вулиці, будинки, людей з нових, незвичних координат.

Сучасні багатоповерхівки дозволяють дивитись на місто зі значно більших висот, але будинки-старожили, нехай і зі своїх 30-40 метрів висоти, мають властивість переселяти нас на інші часові «поверхи».

...Особисто мене маршрут повернув у 1977-й рік, коли для газети «Наддніпрянська правда» зробив репортаж про головний годинник міста, спілкувався з фахівцями, які дали життя херсонським курантам. Вони згадували, як морозного вечора 31 грудня 1960 року на площі перед міськрадою (нині художній музей) зібралися городяни. Вони знали, що опівночі в Херсоні вперше звучатиме мелодія курантів, аби проголосити початок нового, 1961 року.

Мелодія звучала зовсім тихо: 10-ватний динамік не забезпечував потрібної гучності. Дали життя херсонським курантам електромонтер Володимир Волошинський, техніки міського вузла зв'язку Володимир Тропін і Вячеслав Шустиков.

Пізніше Вячеслав Максимович Шустиков став начальником лабораторії обласного виробничо-технічного управління зв'язку, разом із дружиною – інженером групи підсилення Світланою Миколаївною – шефствували над головним годинником міста.

... Коли постало питання про те, що годинник на вежі міськради має не лише показувати час, а й з певною послідовністю програвати мелодію з боєм, виникло інше: хто ж це може зробити? Старі майстри-годинникарі, до яких звертались за допомогою, за справу не бралися, мовляв, механізм застарілий, відновити його важко, до того ж, без електроніки не обійтися. Отже, мова могла йти лише про фахівців, які б зналися на електро- та радіотехніці.

Вибір припав на Шустикова. Можливо, дізналися про його музичний «будильник», що змонтував, аби не просипати початок трансляції: ставив стрілку на потрібний час і вранці його міцний сон «стрясав» грім студійного магнітофона.

Вячеслав Михайлович розповідав: «Досить цікавий механізм стояв на вежі. Лита чавунна станина, роздатковий механізм, маятник, чотири старовинних циферблати. Через всю висоту шахти провисав трос із свинцевою гирею кілограмів на 130-150. За допомогою лебідки піднімали – заводили механізм. Внизу була добряча вибоїна: певно, гиря неодноразово обривалася. Відновити таку «махину» – величезну копію старорежимних «ходиків» – було нереально. Тому стали шукати інший, простіший і надійніший варіант».

Допоміг магнітофон «Мелодія». Мав особливість: кожна котушка могла подавати і приймати плівку без відповідного перемотування.

Записали кілька «дублів» мелодії «Пісні про Дніпро» (слова Євгена Долматовського, музика Марка Фрадкіна), яку обробив і разом з вихованцями награв на бандурах викладач музичного училища самодіяльний композитор Юхим Вікторович Валерштейн.

Не одразу годинник-куранти набув потрібної точності. Головна складність полягала у стикуванні механічної та електричної частин, багато часу забрало балансування. Лише через півроку можна було говорити, що система працює точно і надійно.

Тоді зі Світланою Миколаївною ми відвідали «серце» курантів – містилась ця невеличка кімнатка з підсилювачем, акумулятором, первинним електричним годинником, двома магнітофонами на верхньому поверсі будинку міськради. Щохвилини електричний імпульс первинного годинника надходив на електро-привід – і ще на одну поділку зміщувались стрілки всіх чотирьох циферблатів.

А сучасний електронний годинник із записом мелодії «Пісні про Дніпро» з'явився на музейній вежі 2003 року за ініціативою директора художнього музею Аліни Василівни Доценко.

Світлини, що вдалося зробити, лише фрагментарно передають атмосферу багатоголосої споруди. Щодень вона звучить не лише піднесеною мелодією, в якій вгадуються знайомі й хвилюючі рядки «Ой, Дніпро, Дніпро...». Вона органно звучить своїми безцінними мистецькими скарбами, що чекають і на постійних добрих завсідників, і на тих, хто переступить поріг музею вперше...

Олександр ГОЛОБОРОДЬКО

Фото автора та з Інтернету.

P.S. «Я ще й тепер не вмію користуватися часом, і навіть той час, який тепер у моєму розпорядженні, витрачається на дрібниці або, що ще гірше, на смуток...». Григорій Сковорода

© 2008 - 2024 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: khersonci08@gmail.com, контактиархівТеатр Куліша - Херсон