Малював ногами Шило

Малював ногами Шило

Є факти, явища, які неможливо осягнути. Може тому й називають їх феноменальними?

Незвичайна доля нашого земляка Гната Прокоповича Шила, який зміг мужньо протистояти викликам долі, ще і ще раз примушує замислитися над істинними цінностями людського існування.

Працюючи в газеті «Наддніпрянська правда», десь восени 1989 року я отримав від херсонця Г.Задніпряного листа. Він повідомляв, що у селі Британи (нині Дніпряни Новокаховської міськради), жив Гнат Прокопович Шило. Він народився абсолютно без рук, але так розвинув і натренував свої ноги, що з успіхом робив усе, що ми робимо руками. Більше того – опанував живопис, організував у селі студію і навчав дітей художній майстерності! Автор листа із 1927 року зв'язок із Британами втратив, але сподівався, що Г.П. Шила в селі ще не забули...

... І ось я у Дніпрянах. Вулиця Наддніпрянська, на якій колись жив художник, здалась мені тоді довгою-предовгою нивою. То тут, то там на ній проросли й проростали зерна любові до краси, засіяні колись Гнатом Прокоповичем. Спілкуючись із учнями Шила, все більше розділяв їх захоплення цією людиною.

Письменник Панас Юр, який в 1936 році відвідав Британи і незвичайного художника, згадував невелику, але чепурну світлицю з біленькими фіранками і квітами на вікнах, на стінах і те головне, що викликало зачудування – дбайливо розвішані різних розмірів, у рамах і без них, картини. Намальовані олійними фарбами, вони притягували до себе. Портрети, натюрморти, пейзажі могли вразити будь кого, адже малював їх... безрукий художник!

Тоді й побачив Юр це фантастичне дійство: ноги Гната Шила, витягнуті наперед до самого мольберта, були не взуті.

Великий і другий палець правої ноги тримали пензля...

У злиденній сім'ї Прокопа Никифоровича Шила було 12 синів. За що ж так жорстоко пожартувала природа над найменшим Гнатом, пустивши його на світ зовсім без рук? Батьки молили Бога, щоб хлоп'я померло. Бо що могло чекати його у житті? Жебрацтво, поневіряння, глузування... Коли Гнатові було років 12, мати сказала: «Йди, синку, у монастир і молися Богу». Та хто чекав у монастирі інваліда? Туди потрібні були здорові люди.

Але Гнат не здавався долі. Щоб хоч якось упорати себе, вимушений був з усієї сили «вчити» свої ноги. З часом сам міг їсти, пиляти дрова, ловити рибу. Навчився грамоті та письму, затягував нитку в голку, грав з товаришами в городки. Найдалі за всіх хлопців кидав ногою камінці у Дніпро. Влучність Гната викликала у всіх захоплення. Один із його земляків розповів такий епізод. Раніше у Британи часто приходили великі човни – дуби по кавуни. Привозили горщики з Одеси, Очакова. Діти, як діти: бігають берегом, бавляться. «Ану, Гнате, кинь камінець, попади у горщик», – просить хтось із однолітків. Кидок – лускає глечик. Хазяїн човна чує звук, висовує носа з кубрику. Нічого дивного: стоїть хлопчик без рук, невинно дивиться у вічі. Ще кидок – знову лускіт Що за чортівня? – думає човняр і ховається у кубрик, але тепер вже спостерігає за берегом у щілинку. Розгадавши секрет, вилазить на палубу і від сміху аж за живіт тримається: «Хлопчику, а ну, давай ще! Я тобі п'ятака дам».

Але наймилішим заняттям для малого Гната було малювання. Першу свою картину, а було це дерево з кроною і корінням, намалював він на шматку шпалери, суціль рудим кольором: батьки купили йому одну-єдину фарбу...

Земляки, учні Г.П. Шила стверджували, що в дитинстві юний художник-самоук зустрічався з самим І.К.Айвазовським. Подорожуючи по Херсонщині, великий художник-мариніст переправлявся через Дніпро у Британах і цілком вірогідно міг почути про місцеве диво – безрукого співбрата, познайомитись з ним, а, можливо, і дати кілька порад. У Дніпрянах мені сказали, що версії про цю зустріч дотримувався, зокрема, новокаховський художник і краєзнавець Ю.І. Сагайдак, який цікавився долею Шила і зробив чимало для популяризації самородка. Під час відрядження мені вдалося перефотографувати малюнок Сагайдака, зроблений з рідкісної, але дуже старої фотографії: юний Гнат Шило за малюванням (див. фотокопію).

З часом Гната, мов якесь диво, почали показувати на ярмарках у Каховці. А потім про нього дізнався цирковий балаганщик і забрав з Британів. Почалися митарства Гната по всіх усюдах неозорої Росії, виснажлива робота на ненаситного хазяїна. Дехто із земляків Шила стверджував, що виступав він навіть у знаменитому цирку Дурова... Як би там не було, а успіх цирковим трупам завжди був забезпечений. Ще б пак: виступає безрукий художник-моменталіст! Натовп валив у цирк, щоб побачити диво: за кілька хвилин ногами вам намалюють портрет! Або: де ще побачиш, як цей циркач ногами грає на спеціально сконструйованій гармошці!

Гнат Прокопович розповідав Панасу Юру, як під час дореволюційних гастролей вразила його у художньому музеї Севастополя одна із картин Айвазовського: «Я наче онімів, побачивши величну стихію моря, перенесену художником на полотно!» Може саме тоді сколихнулися його дитячі враження від рідного Дніпра і нездоланно потягнуло до живопису? Гнат купує листівки з репродукціями відомих картин, починає ретельно копіювати їх олівцем. І в нього виходить! Успіх окрилює. Але як опанувати це професійно?

І шанс з'являється! Сам Гнат Прокопович згадував про ці обставини у газеті «Колгоспник Каховщини» за 1936 рік. 1913 року в Росії відзначалося трьохсотріччя Дому Романових. Було оголошено, що всі, хто бажають отримати «монарше благовоління», можуть подати на «височайше ім'я» «прошеніє». І Шило зробив це. Цар вислав йому 5 карбованців. Потім Гнату порадили подати «прошеніє» великому князю Сергію Олександровичу як покровителю мистецтв. Писав Шило, що має здібності до живопису, але не має коштів. Два місяці, мов манни небесної, чекав відповіді від його високості. Дочекався вердикту: «Ногами малювати не можна, а посему жалую тобі 25 карбованців...» Тому, хто доставив листа, сказав: «Як старцю – ця лепта велика. Але ж я не милості просив, а місця у школі». На що почув: «Вчителів для вас немає...».

Після цирку – нова кабала. Пішов до приватного музею у Петербурзі Карла Стефана. У договорі було записано: «... Зі свого боку гр. Шило зобов'язується приходити щодня до музею і малювати ногами з 11 год. ранку до 11 год. ночі, даючи пояснення відвідувачам, поводити себе чинно і бути слухняним». Навіть такі жорсткі умови не могли подолати його прагнення самовдосконалення. Після виснажливого музейного «експонування» ночами копіює картини відомих художників. Всі прикрощі долі мужньо ділила з ним дружина Генрієтта Карлівна, колишня циркова артистка, німкеня за національністю. Серце радувала прийомна донька Зіна.

Після громадянської війни Гнат Прокопович разом із сім'єю переїжджає з Петрограда до рідних Британів. Усією душею він сприйняв революцію. Одразу занурюється у громадське життя. У 20-і роки організовує хату-читальню, художньо оформлює сільради. Був головою комітету незаможних селян, сільради. Одним із перших вступає до колгоспу «Незаможник» (пізніше – імені Литвинова). Дивував своїми феноменальними здібностями, запалював енергією, виступав на всіх сходках.

– На початку 30-х років наш колгосп перебудував клуб, – розповідав мені учень Шила вчитель-пенсіонер М.В. Потапкін, – сцену зробили найбільшою у районі. Гнат Прокопович оформлює її, робить декорації. До роботи залучив нас, учнів 4-5 класів: одні фарбували, інші мили пензлі. Оформили сцену чудово. Саме тоді до району прибула трупа артистів з Києва, так що кращої сцени, як у Британах, ніде не було, виступали у нас. Особливо ж багато Шило займався живописом: не було у селі чи в районі установи, де не висіли б його роботи (дехто із дніпрянців згадували під час мого відрядження, як ще після війни, у клубі висіли копії Г.П. Шила з картин «Дев'ятий вал» Айвазовського та «Запорожці пишуть листа турецькому султану» Рєпіна).

Не все було просто з визнанням художника-самородка. Гнат Прокопович дуже хотів взяти участь у республіканській художній виставці. Почувши, що в Києві організовується така, пише листа до Наркомосу, щоб пояснили, як надіслати свій твір. Однак передана до райвідділу наросвіти для відправки картина осідає там. І лише коли «Комсомольская правда» написала про Шила, партійні і радянські органи Одеської області (до 1937 р. Каховський район входив до її складу) зацікавилися унікальним художником.

Учень Шила В.Я. Потапкін розповідав:
– У 1936 році Гната Прокоповича викликали до Одеси. Для допомоги він взяв мене, хлопчика. Була бесіда із керівниками області. Майже два місяці були ми в Одесі – нас не хотіли відпускати. У народному художньому музеї Шило влаштовував показові сеанси, малював довільні композиції (пам'ятаю броненосця «Потьомкіна», інші сюжети). Виступав у театрі, зустрічався з громадськістю. Велике зацікавлення до Шила виявив директор художнього музею.

Коли колгосп ім.Литвинова став одним із перших в Одеській області господарств-мільйонерів (1936 р.), його правління вирішило допомогти Г.П. Шилу здійснити заповітну мрію – створити художню студію. Колишній голова колгоспу Д.І. Подвойський згадував: 6 тисяч карбованців виділило господарство і ще 3,5 тисячі – президія облвиконкому. Старий амбар на батьківському подвір'ї Шила колгосп переобладнав під студію, закупив мольберти, пензлі, фарби.

1937 року у Британах святкували відкриття самодіяльної художньої студії. В присутності багатьох людей відбувся мітинг, на якому виступили Г.П. Шило, Д.І. Подвойський. Студія повинна була охопити всіх аматорів малювання, стати центром народної художньої творчості. Шефство над студією взяв Одеський народний художній музей, директор якого І.С. Емський-Могилевський чимало допоміг британцям.

Добра половина дітей Британів пройшла через студію Гната Прокоповича Шила. Після уроків приходили сюди і починалося таїнство живопису... Як згадував учень Шила М.І. Антоненко, всі заняття починались з тушового олівця, потім діти переходили на акварель і лише після цього – на фарби. Вчитель любив точність у тушуванні всіх відтінків, особливо при створенні пейзажних малюнків. Вимагав, щоб лозунги були написані акуратно, без помарок (розповідали, що сам мав каліграфічний почерк). Під час занять виховував у дітей любов до рідної природи. Коли розповідав про своє гірке дитинство, сльози дітей капали на їх малюнки. А скільки захоплення було, коли показував свої циркові фокуси: ногами моментально затягував нитку в голку, грав на гармошці, вишивав (зберігав маленькі обручики), скручував цигарку... Пальці його ніг були настільки розвинуті, що ніхто з учнів не міг витягнути з них пензля. Інколи вчитель витягував зі свого заповітного сховища – чорного ящика, що стояв біля нього на підвищенні в класі, свою першу картину з рудим деревом...

До війни студія Шила зробила кілька випусків. Звичайно, не всі учні Гната Прокоповича стали професійними художниками, але всі вони все життя берегли вдячну згадку про свого маестро.

Трагічною була його доля від початку й до кінця. Розповідали, що під час окупації фашисти пропонували йому та дружині-німкені виїхати до Німеччини, але Шило навідріз відмовився. Відмовився він також від пайка, що отримували німці. У Дніпрянах мені розповідали: окупанти запропонували Гнату Прокоповичу намалювати портрет Гітлера – і він знову відмовився. За це Шила так побили, що він не зміг більше піднятися з ліжка і помер. Похований на старому дніпрянському кладовищі.

Ще один штрих до портрета Г.П. Шила. Його сусідка, учениця Н.О. Апрофат розповідала, що під час війни перед хатою Гната Прокоповича була викопана траншея. Туди й заховав учитель статуетку Леніна і бюстик Пушкіна, промовивши: «Чи живі будемо, а одначе наші переможуть. Хто на Росію не кидався – всіх ждав один кінець...».

Чи збереглися нині роботи художника-феномена? Автор має з цього приводу великий сумнів. Свого часу експозицію Г.П. Шилу було присвячено у чудовому народному музеї радгоспу-заводу «Таврія». Багато років скарбницю пам'яті колективу дбайливо плекала директор музею Раїса Павлівна Сметана. Одна із робіт художника – «Натюрморт» – зберігалася в його учня М.І. Компаніченка, який працював художником-оформлювачем у ПМК № 157. Тоді, під час відрядження до Дніпрян, авторові цього матеріалу пощастило сфотографувати цю картину та деякі інші, а також зробити копії з фото, що стосувалися діяльності студії Шила. Ці ілюстрації, без сумніву, нині унікальні і, після реставрації, демонструються у цьому матеріалі.

Не можна без хвилювання читати підпис у нижньому правому кутку на одній із картин художника («Натюрморт»): «Малював ногами Шило». Тож вклонімося мужності цієї людини та непереборному прагненню її до прекрасного. Прикладом свого життя Гнат Прокопович Шило довів, що можливості людини невичерпні.

Олександр Голобородько, м. Херсон



Гнат Шило в юності. Малюнок Ю.І.Сагайдака



Родина художника (1938 р.)



Так творилися дива...



Пейзаж



Натюрморт



Портрет



Учасники мітингу, присвяченого відкриттю художньої студії (1937р.)



Виступ художника Гната Прокоповича Шила (у центрі) на мітингу з нагоди відкриття у с. Британи художньої студії (1937р.)



Заняття в художній студії Г.П.Шила

Херсонцы в твиттере