Вічність, схоплена пензлем
Кожна з цих граней його особистості цікава своїми інтонаціями, доповнює, збагачує інші, несе нові смисли та акценти, а у підсумку, втілюється в оригінальних творах. Даючи кілька років тому оцінку творчій діяльності Олександра Олександровича, Народний художник України, професор В.Г.Чуприна відзначив постійність і наполегливість архітектора Степаненка в опануванні таїн образотворчого мистецтва. Тож завдяки своєму творчому доробку у живопису, він став повноправним колегою херсонських художників, адже на кожній виставці у Херсоні та за його межами, як правило, експонуються вишукані роботи цього майстра.
Як фахівець, Олександр Степаненко дуже чутливий до класичних, вічних архітектурних стилів та тем, що у всі часи формували зодчих. На жаль, багато що із архітектурного спадку занепадає від випробувань часом, нерідко, із біллю, відстоює своє право на існування. Де б не доводиться бувати художнику – у відрядженнях чи на відпочинку – завжди шукає у знайомих та незнайомих містах та місцях те, що можна назвати серцевиною історичного простору, що бореться за життя у сучасному світі.
Кожен із відвідувачів ювілейної виставки знайде на ній щось своє. Тут і картини з різних куточків України та зарубіжжя, й акварельні мініатюри Криму (до книги сонетів А. Міцкевича у перекладі дружини) тощо. Мене ж, як шанувальника краєзнавства, зачепила любов Степаненка до архітектури рідного міста. Мелодії-настрої його образів та обрисів, пейзажів, знайшли оригінальне відбиття на багатьох полотнах. Поштовхом до творчого озаріння може бути все: аура культових споруд, світотіні старих будинків, їх подвір'їв, брам на, здавалось би, непримітних вулицях, перехрестя доріг, провулки, куточки міста у різні пори року...
Пройдемось Старим Херсоном Олександра Степаненка. Тут багато знайомих, рідних ознак, що багатьом із нас несуть незабутні спомини: гортання книжок у старій бібліотеці, мудра тиша музеїв, звучання «херсонських курантів», духових оркестрів... На полотнах – собори Свято-Успенський, Святодухівський, Стрітення Господнього, Всіхсвятська, Греко-Софійська церкви, будинок Соколова, водолікарня, особняк на Санаторному, суд на вулиці Горького, кардіологічний диспансер, банк на Комсомольській, гідрометеорологічний технікум, будинок управляння Херсонського морського порту, залізничний вокзал... Кожна архітектурна перлина Херсона на картинах Степаненка народжує та формує почуття любові до рідного міста. Так, нам є чим пишатися й що зберігати...
Чи не найбільш притягальна для художника наша добра, стара, святкова Суворовська. Степаненко ловив різні її настрої: ранкові та вечірні, у час тепліні та зимових відлиг, ніжної паморозі на деревах, цю замкнутість, інтимність простору. Ось на одній із його робіт зображено початок вулиці. Вона, мовби, вся просвічується, уявляється теплою, затишною, якщо хочете – безкінечною. Тепер вже знаємо, що, в реальності, такою наша Суворовська вже ніколи не буде. Її серце хворе. Дорогі для кожного херсонця її обриси вищерблені жорстокими різцями несмаку, санкціонованим вандалізмом. Колись безслідно зникла старовинна аптека. Із чиєїсь жорстокої і неповажливої забаганки спочатку розірвали камерний простір вулиці, а тепер над нашими головами нависає ще й страшна стіна із бетону та скла... Де гарантія, що ці мастодонти не будуть «клонуватися» і далі?..
Спасибі художнику Степаненку. Він намагається розгледіти у старих обрисах і зберегти у нашій пам'яті щось надзвичайно важливе, без чого немає міста. Його вічність. То тут, то там із карти Херсона зникають безцінні ознаки його вічності. Так він по-своєму рятує душу старого міста, на яку робляться безупинні безжальні замахи. Згадую сумні історії, пов'язані із збереженням старої херсонської бібліотеки, будинку Соколова, підпалом кінотеатру ім. Комінтерну... Ще нахабніше це відбувається нині: нехтуючи громадською думкою, на місто безжально наступає, хвора на гігантизм, «архітектура» новітніх нуворишів, свербіж дурних грошей, що втілюються у будівельних жахах. Чом би не стилізувати будинки у старій частині міста під навколишній історичний простір, для чого йому ці страшні «пластичні операції»?..
Спасибі майстрові за свято – мелодії старого міста на його полотнах. Оскільки архітектура, за висловом класика, вважається однією із форм літописання світу і звучить навіть тоді, коли мовчать вже і пісні, і легенди, то такою ж властивістю, напевне, наділене і саме художнє відбиття тієї ж архітектури...
14 червня стало високим, щасливим днем у біографії художника та його родини. З нагоди свого 60-ліття Олександр Олександрович адресував херсонцям ювілейну виставку своїх робіт. Звучали вітальні слова майстрів живопису Херсонщини, зокрема, Народного художника України В.Г. Чуприни, колег, керівників галузі культури, шанувальників творчості, наснажуючи ювіляра на подальші творчі пошуки. Особливо тепло про нього говорила дружина – поетеса, перекладач, математик за фахом, старший викладач Херсонського ВПУ № 2 Людмила Степаненко. Щасливому творчому тандемові багато що під силу та до снаги.
Побажаймо ж Олександру Степаненку нових спалахів вічності на полотнах! І не лише на полотнах.
Олександр Голобородько, м. Херсон.
Фото автора
