Олександр Голобородько

Майже три десятиліття працював в обласній газеті «Наддніпрянська правда». Тривалий час був редактором всеукраїнської газети «Дачник». Член НСЖУ. Інтереси: краєзнавство, екологія, фото. Народився 23 грудня 1948 року у с. Станіславі Білозерського району.

Водно-спортивний «клондайк» Херсонщини

 Водно-спортивний «клондайк» Херсонщини
Відомо, що Херсонщина є однією із головних водних баз України: маємо вихід до Чорного та Азовського морівта третього, рукотворного моря – Каховського водосховища.

А за унікальними просторовими можливостями Нижнього Дніпра та Дніпровсько-Бузького лиману, наша область взагалі – поза конкуренцією.

Нині у місцевих ЗМІ все частіше з'являються матеріали про байдарочні мандрівки нижньодніпровськими плавнями.

Очевидно, що безліч потенційних водних маршрутів абсолютно не доосвоєні ентузіастами здорового способу життя, любителі-водники із задоволенням пройшлися б на байдарках первозданним Дніпром та його плавнями, а то й вийшли б на простори Лиману.

Безперечно: такого маршруту немає ніде! Як же позаздрив кілька років тому двом студентам Херсонського державного університету, які одного літнього вечора причалили на байдарці до станіславської коси. Виявилось, вони здійснили «кидок» Нижнім Дніпром, гирлом, Лиманом до Станіслава аж з Херсона!..

Дивина: не заночувавши, юнаки продовжили подорож до Олександрівки... Оце витривалість! Звичайно, водні ризики далеких походів немалі, однак такими ентузіастами можна пишатися!

Видається, що послідовно слід проводити активні мозкові атаки щодо розширення можливостей нижньодніпровського та лиманського водного простору -- із залученням інвесторів, керівників туристичної, спортивної, природоохоронної, транспортної та інших сфер.

Добре, що в області почав системно розвиватися футбол і за це дяка керівництву області. Але може бути й більш амбітніша мета - повернути Херсонщині славу одного із базових центрів веслярства та вітрильного спорту, «кузні» зірок веслувальних збірних.

Згадаймо: саме на нижньодніпровських плесах відточували свою майстерність заслужені майстри спорту: байдарочник, триразовий олімпійський чемпіон (Монреаль, 1976; Москва, 1980), срібний та бронзовий призер чемпіонатів світу, чемпіон Європи Сергій Чухрай; каноїст, чемпіон та срібний призер Олімпіади (Москва, 1980), чемпіон та бронзовий призер чемпіонатів світу, чемпіон Європи Сергій Пострєхін; каноїст, срібний призер чемпіонатів світу (1971, 1974, 1977) Василь Юрченко...

Такі ж потенційні зірки ходять десь поруч, на берегах наших річок та лиманів, треба лиш відшукати їх, посадити на човни, забезпечити кваліфікованими тренерами із гідною зарплатою...

ЛИМАН ЧЕКАЄ НА ВІТРИЛА

Окремого слова заслуговує популяризація та розвиток на Херсонщині вітрильної справи (до речі, наступного року виповниться солідна дата – 110 річниця розвитку цього виду спорту: влітку1908 року у Херсоні були проведені перші вітрильні гонки!).

Прикладів, що могли б наснажувати, багато. Ось факти: з 1960 по 1991 рр. вітрильний спорт культивувався більшістю водно-спортивних баз (зокрема, у Херсоні вітрильні секції діяли у спортивних товариствах «Буревісник», «Водник» «Спартак», на базах заводів карданних валів, ім. Петровського, суднобудівного, напівпровідників, бавовняного комбінату, морпорту; у Новій Каховці (спортклуб «Статор» заводу «Південелектромаш»).

За свідченням ентузіаста розвитку вітрильництва А. Ф. Толчинського, Херсонщина була «піонером» унікального явища: саме на її теренах були відкриті перші в Радянському Союзі сільські яхт-клуби – у селі Станіслав Білозерського району та смт Велика Лепетиха.

Тривалий час ці яхт-клуби були основним місцем проведення обласних вітрильних регат, на старт яких виходили десятки суден дитячо-юнацьких, національних та олімпійських класів.

Чи не найбільші надії щодо розвитку вітрильного спорту на Херсонщині покладалися саме на Станіслав. І цьому було своє пояснення: унікальна природна акваторія (величезний простір, захищений від моря), весь можливий «набір» вітрових режимів, стрімка хвиля дозволяли новачкам швидко зростати, набувати спортивної майстерності.

А. Ф. Толчинський: «Із 1984 року до Станіславського яхт-клубу приходить тренер Ведьманов В. М., а з 1986-го – Блюммер О. В. Яхт-клуб розміщувався у звичайному сільському будинку на березі Лиману, ось тут і розпочався новий етап розвитку вітрильного спорту на Херсонщині.

На учбові збори до Станіслава прибували ентузіасти вітрильного спорту з Миколаєва, Херсона, інших міст України і навіть з Москви. Звичайні сільські хлопчаки та дівчатка зі Станіслава та сусідніх сіл вже через кілька років ставали учасниками престижних змагань у Нікополі, Енергодарі, Запоріжжі, Севастополі...»

Вони крок за кроком наближались до верхніх рядків у протоколах змагань. Майстрами спорту стають неодноразові призери першостей України, чемпіони та призери першостей СРСР А. Шаповалов, С. Чечина, В. Бевз, А. Білоус, Ш. Тушо. Особливо вагомі результати показали станіславці Сніжана Чечина (переможець змагань на кубок СРСР та чемпіонату СРСР 1991 року) та Вікторія Бевз (срібний призер першості СРСР і в період з 1991 по 1994 роки не мала собі рівних на всіх всеукраїнських регатах)».

Багато що втрачено на наших берегах та акваторіях, багато що потрібно починати фактично «з нуля». Та все ж колективна думка та воля мають зробити своє: водні традиції Херсонщини потрібно поступово відроджувати.

Наводжу враження про вітрильні можливості Станіслава відомого фахівця з вітрильного спорту Олександра Блюммера: «Станіслав... Для мене це одне з найбільш улюблених місць. Завжди із величезним задоволенням тренувався там, потім опановував ази тренерської справи, а згодом розпочав і свій самостійний тренерський шлях. Дуже шкодую, що в складні 1990-і роки розвиток вітрильного спорту у Станіславі припинився...

- Про Станіслав, як про потенційний центр розвитку вітрильного спорту, можу сказати наступне. В прилеглій до населеного пункту акваторії, практично завжди, чудові вітрові умови, дуже непроста хвиля, з якою цікаво працювати, а якщо зважити, що діє ще й течія, то тренувальний процес стає особливо цікавим.

Крім цього, до послуг яхтсменів – величезний простір без активного судноплавства. Отже, Херсонщина має у своєму розпорядженні не акваторію, а мрію!

Під час моєї роботи у Станіславі тут діяв затишний, добротний яхт-клуб. Разом із колегою В'ячеславом Миколайовичем Ведьмановим ми двічі проводили на цій базі республіканські змагання товариства «Колос», а це вельми непросто щодо організаційних заходів.

Упевнений, що Станіслав може знову стати центром розвитку вітрильного спорту. Сподіваюсь, що у найближчі роки у селі відродиться яхт-клуб, а в ньому, окрім станіславців, з'являться також діти з Олександрівки, Широкої Балки, Софіївки і, як і раніше, «втиратимуть ніс» представникам найбільших міст України та близького зарубіжжя. Щиро цього бажаю.

Із задоволенням повернувся б до станіславського яхт-клубу. Сподіваюсь: або наступить час, або з'являться люди, зацікавлені у розвитку вітрильного спорту на акваторії Дніпровсько-Бузького лиману. Нехай борознять його простори вітрильні дошки, вітрильні швертботи різноманітних класів! Дай Бог!»

Від автора. Якщо говорити про розміщення центру вітрильного спорту у Станіславі, то після розформування місцевого рибколгоспу, «гуляючих» споруд на березі Лиману (деякі успішно руйнуються) немало. Сумно. А могли б послужити.

ПОТРІБНЕ І «МАЛЕ» СУДНОБУДУВАННЯ!

У ЗМІ з'являються повідомлення про зустрічі керівників області з потенційними інвесторами. А чому б в інвестиційних планах не з'явитися й такому вектору: зважаючи на величезний водний потенціал області, туристично-оздоровчі амбіції, на базі одного з херсонських суднобудівних підприємств налагодити випуск різноманітного легкого «флоту» – спортивного (веслувального, вітрильного), прогулянкових катерів, а також відповідного водного інвентаря. Так, змогли ж налагодити випуск човнів та яхт у сусідньому Миколаєві (ТОВ «Яхт-верф «Довкіл світу»)!

До речі, досвід створення у Херсоні «малого флоту» вже набуто. За свідченням А. Ф. Толчинського, починаючи із 1960-х років, на місцевому заводі спортивного інвентарю, а він діяв на базі яхт-клубу (обласної водноспортивної станції) було освоєно випуск шестивесельных ялів для морського багатоборства, човнів для популярного народного веслування, крейсерських яхт міжнародного класу «Фолькбот» та національного класу Л-6 для вітрильних гонок та крейсерських плавань.

Будувались вітрильні судна оригінальних проектів за спецзамовленнями. Масово виготовлялись високоякісні весла для різних видів веслувального спорту (байдарки, каное, човни для академічного веслування).

Отож, варто відродити підзабуті традиції та закласти нові. Чому б, наприклад, не «прикрашати» дні Херсона, інших наших «водних» населених пунктів вітрильними регатами, веслувальними змаганнями?.. Потрібне лиш колективне бажання...

Олександр ГОЛОБОРОДЬКО

На світлинах: 1– неозорий Лиман; 2-4 - зірки веслувального спорту Херсонщини Сергій Чухрай, Сергій Пострєхін, Василь Юрченко (світлини з Інтернету); 5 – відомий фахівець з вітрильного спорту Олександр Блюммер з вихованцем (світлина з архіву Олександра); 6 – зірки вітрильного спорту зі Станіслава Сніжана Чечина (справа) та Вікторія Бевз (фото надав батько Сніжани – Василь Іванович Чечин); 7 – яхти на станіславському березі; 8 – під вітрилами – до перемог! (фото Аркадія Петрова);

© 2008 - 2024 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: khersonci08@gmail.com, контактиархівТеатр Куліша - Херсон