Херсонщина пам'ятає Героїв

Херсонщина пам'ятає Героїв

На сороковини спочилого земляка - морпіха молодшого сержанта Сергія Сонька, його бойових побратимів молодшого сержанта Миколи Охріменка, старшого матроса Сергія Трубіна, які загинули 8 січня в зоні АТО під час виконання бойового завдання, а також на знак пам'яті про всіх полеглих і постраждалих у війні, у селі Станіслав на Херсонщині відбулися жалобні заходи.

Полеглих вшановували земляки, молодь Станіславської загальноосвітньої школи, бойові побратими, волонтери, представники духовенства, музиканти гурту «Хорея Козацька».

У місцевому храмі святого великомученика Димитрія Солунсько УПЦ КП відслужили поминальний молебень.

На кладовищі відбувся траурний мітинг-спомин. Загиблих згадували прибулі маріупольці – воїни, волонтери.

Бойовий побратим Артур Тюфанов розповів присутнім хвилюючий епізод війни, як один із трьох героїв-морпіхів, молодший сержант Микола Охріменко (позивний «Дід»), будучи пораненим, з останніх сил, повзаючи між двома товаришами із пошкодженими міною ногами і руками, перемотував їх, намагаючись порятувати, хоча, якби спішно залишив, то мав шанс вижити.

Тепер на вечірніх повірках в їх бойовому підрозділі завжди звучатимуть імена морпіха Сергія Сонька та його побратимів.

Проникливо звучали на мітингу слова друзів-волонтерів Вікторії Христенко та Альони Рєпіної-Молчанової.

Вікторія Христенко: – Незважаючи на свій юний вік, Сергій Сонько був морським піхотинцем з великої літери. Морську піхоту дуже поважають. Відтоді, як морська піхота почала захищати Маріуполь, фактично припинились розмови про те, чи буде шлях на Крим... А ще повторю те, що сказала після похорону одному зі станіславців, який запитав мене: «Заради чого загинув Сергій?...».

Сергій і його друзі-морпіхи загинули за те, щоб ні ви, ні ваші діти ніколи в житті не чули й не бачили, як прилітають снаряди. Ви не уявляєте, що це таке, коли не знаєш, куди бігти, щоб заховати, захистити свою дитину.

Ви й ваші діти маєте повторювати: хлопці-морпіхи загинули за те, щоб над нами світило сонце, щоб ми не ховались по льохах і спокійно могли споряджати дітей до школи. Усі маємо жити з високо піднятим чолом і продовжувати справи, що не встигли здійснити Сергій та його друзі. Вони все бачать, вони будуть вдячні нам, як ми зараз вдячні їм...

Запали до душі мудрі слова отця Сергія Шульца, який два роки тому втратив під Донецьком сина-танкіста – про важливість розділеного горя, зцілюючу силу молитви, необхідність згуртування, набуття сил себе захищати.

...Понад кладовищем лунала лицарська пісня «Хореї Козацької».

Тарас Компаніченко: – Таким нашим дітям, як Сергій Сонько, ми, старші, мали б давати булави, берла. Щоб вони правували на цій землі, щоб були наступниками нашими. Бо вони Бога в серці мали... Вони ті, які унаслідували найкраще, що було в наших предків і що є в нас! І це не пафосні слова. Сергій просто взяв і пішов на війну. Простіть нас, що не вберегли...

Хай з Богом спочиває, хай долучиться до янгольського сонму, що стоїть на обороні правди, честі і свободи. Бо там, де Бог, там свобода. Герої наші свободу боронять, підтверджуючи євангельську істину, що немає більшої любові, аніж жертвувати собою заради інших.

Учасники мітингу дякували батькам Миколі Віталійовичу та Тетяні Євгенівні Сонькам, що виховали сина-патріота!

На високій щемливій, духовній, патріотичній ноті пройшов у станіславському Будинку культури концерт-реквієм Тараса Компаніченка та його музичних побратимів Данила Перцова та Северина Данилейка.

Незважаючи на недавню травму руки, музикант все ж подолав неблизький шлях із Києва до Станіслава і сотворив з друзями велике мистецьке дійство. Його роздуми про вічні істини, преамбули до пісень одночасно були і публіцистикою, і відкриттями з малознаної історії України, і музичним просвітництвом.

Тарас Компаніченко: – Важливі промови звучали на цвинтарі, а надто те, що сказали маріупольці, а саме – що немарно загинули Сергій та його друзі. Вони вмерли за свободу. Це для багатьох із нас абстракція, доки не рвуться снаряди, не гинуть діти, близькі. Сергій Сонько пішов нас захищати, хоча міг сидіти у барах, відпочивати, розважатися.

Нехай частіше нас збирає щастя цілих, неушкоджених родин. Нехай наші прекрасні родини не втрачають своїх синів, доньок та батьків. Щоб тихий янгол згоди та любові витав завжди з-поміж нас. Царство небесне, вічний спокій полеглим. Вічна слава, вічна дяка!

Земляки, керівництво громади, усі небайдужі люди гідно вшанували пам'ять героїв. Їх душі-птахи відлетіли у вічний вирій. Щоб завжди повертати нам свою святість.

Олександр ГОЛОБОРОДЬКО

Херсонцы в твиттере