Чи не доведеться українському селянинові згадати про «ручний комбайн»?

Чи не доведеться українському селянинові згадати про «ручний комбайн»?

Україна збирає хліба. Уже вісім областей ведуть, як мовиться, битву за хліб - тривожну, важку, виснажливу...

Наскільки розтягнеться ця битва - не відомо. А не відомо передовсім не через погодні катаклізми, а з причин суто індустріальних - в аграрній державі катастрофічно не вистачає комбайнів.

Про те, скільки і чому, згодом.

А зараз згадаємо про те, що у вересні виповниться рівно 90 років звідтоді, як на Запорізькому заводі «Комунар» був складений перший український зернозбиральний комбайн. А український тому, що все комплектування було «домашнє». Складна вітчизняна машина ввібрала в себе конструкторський талант півтора десятка молодих інженерів, яких за розпорядженням наркомату важкого машинобудування згуртував професор Андрій Овер'янович Василенко.

Вже до початку 1930-го запоріжці випустили 10 комбайнів, до кінця року - ще 337. До початку Другої світової війни з воріт заводу на поля України вирушило 96 тисяч комбайнів!

Це був воістину трудовий подвиг машинобудівників, завдяки яким держава перестала купувати зернозбиральні комбайни у США і вже до 1935 року майже весь вирощений хліб збирала вітчизняною технікою.

І в післявоєнні роки конструктори продовжували удосконалювати власні степові кораблі, розробивши у 1960-ті роки минулого століття проекти високопродуктивних типів комбайнів СК-5 і СК-6, котрі десятиліттями сумлінно трудилися на полях житниці Європи.

А що ж нині?

Український зернозбиральний комбайн на наших ланах нині - майже велика рідкість. Хоча спроба випускати свою, вітчизняну, техніку була. І небезуспішна. Сталося це замалим чверть століття тому. У ті неблизькі уже часи інженери дніпровського «Південмашу» спільно із херсонськими колегами в рекордно короткі строки виконали важливе державне замовлення - розробили конструкцію вітчизняної зернозбиральної самохідки. Незабаром, а якщо бути точним, то 1995-го Херсонський машинобудівний завод (колишній комбайновий) випустив перші дослідні зернозбиральні комбайни КЗС-9 «Славутич». Наступного року з конвеєра зійшов дослідний зразок роторної самохідки КЗСР-9. Ще через два розпочалося промислове виробництво комбайнів «Славутич».

Здавалося б, крига скресла, бо й держава в особі урядовців заворушилася і навіть матеріально стимулювала продавців і покупців вітчизняної техніки.

Україна начеб нарешті «відв'язалася» від комбайнового імпорту, посутньо зміцнивши тим самим ще й національну безпеку молодої держави.

Із візитівки ТОВ НВП «Херсонський машинобудівний завод»:

«Із 2012 року розпочато випуск самохідних зернозбиральних комбайнів «Скіф» - модернізованої версії комбайнів «Славутич». Зараз завод випускає 4 основні моделі комбайнів «Скіф»: «Скіф-230», «Скіф-230А», «Скіф-250», «Скіф-250р». У перспективі планується серійне виробництво потужніших «Скіф-290» і «Скіф-330».

Гарно на папері і моніторі, а насправді вітчизняний комбайн «забуксував». Та й який він «вітчизняний», якщо той же зернозбиральний комбайн Skif-280 Superior - версія фінського комбайна Sampo Rosenlew SR 3085 Superior, який ось уже два роки поспіль «жнивує» по різних виставках, повертаючись із них щоразу з порожнім «бункером».

Україна збирає хліб. Не тільки збирає, а й (через гостру нестачу комбайнів) втрачає.

За даними «Українського клубу аграрного бізнесу», за останні чотири роки (2015-2018 рр.) українські аграрії придбали близько 11 тис. імпортних зернозбиральних комбайнів на суму $ 945 млн. А вітчизняних? Лише 44 і лише на дев'яти із них, як передає «Інфоіндустрія», виплачена державна компенсація.

За статистикою, парк зернозбиральних комбайнів в Україні становить 53,8 тисячі, а технологічна потреба - 75 тис. Слід зважити і на те, що половина наявної техніки - стара, а серед тої старої чимало і дуже старої.

Не дивно, що й навантаження на один комбайн зростає. Якщо в Німеччині, наприклад, цей показник становить 60 гектарів, у Франції - 70, то у нас 200 га нині вважається ледь не нормою. І що ж виходить? У минулому столітті Україна збирала хліба за два оптимальні тижні, нині — за 32-55 днів. І що маємо у підсумку? За даними фахівців, Україна щорічно через брак збиральної техніки втрачає 6-6,5 млн тонн зерна, або майже 10% вирощеного.

Ось такі вони, нинішні жнива.

А що ж нинішня влада? А нічого. «Папєреднікі» хоч вигляд робили, що сприяють розвиткові вітчизняного комбайнобудування, а чинні державні мужі і на таке, схоже, не здатні. Чи ж не доведеться українському селянинові згадати про «ручний комбайн» - серп. А до цього йдеться...

Василь ПІДДУБНЯК
Сільські Вісті

Фото Леоніда Логвиненка