Свято! Зі сльозами на очах...

Свято! Зі сльозами на очах...

Зима вже грюкає у двері, подекуди «білі мухи» налетіли, а в полях ще чимало техніки і людей. Досі не весь урожай зібраний, не скрізь піднятий зяб, не всі поля засіяні озиминою. Це підтверджує і статистика Мінагрополітики.

Станом на 13 листопада українські аграрії намолотили 65,1 млн. тонн зерна з площі 14,1 млн га (95%) за врожайності 46,1 ц/га. Поряд зі збиральною кампанією триває осіння посівна. Так, аграрії посіяли 7,1 млн га озимих зернових культур (98%), при прогнозованій площі 7,2 млн га. Крім того, озимим ріпаком при прогнозованій площі 888 тис. га зайнято 1 млн га (116%).

Якщо стан справ у рослинницькій галузі можна вважати більш-менш задовільним, то тваринницька продовжує деградувати. За даними Державної служби статистики, у січні-жовтні поточного року виробництво молока в Україні становило 8,74 млн тонн, що на 2,1% менше, ніж за аналогічний період минулого (8,92 млн тонн). Це скорочення сталося переважно за рахунок господарств населення — із 6,58 млн тонн за 10 місяців 2017 року до 6,4 млн тонн за такий самий період нинішнього, або 2,8%.

Причина відома: закупівельні ціни на молоко впали, вимоги до його якості зросли, а тут ще й громадські пасовища, де століттями худоба випасалася, відібрали... Почухав дядько потилицю та й повів Маньку до забійників...

Департамент стратегії та економічного розвитку Мінагрополітики відзначає, що у січні-вересні 2018-го порівняно з таким же торішнім періодом у 21 регіоні країни відбулося збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції.

Можна було б і порадіти, якби за справною цифрою не крилася сумна тенденція. За означений час (усього за якийсь рік!) в аграрній державі корів поменшало на 100 тисяч голів, свиней — на 200 тисяч.

Спіткала б, може, й продовольча катастрофа, якби не імпорт. Десятками тисяч тонн в Україну пруть продукцію зарубіжних ферм і фірм: дядько Сем чи Білл не дасть, звісно, дядькові Іванові з голоду пропасти.

За перші дев'ять місяців поточного року на 20,8% зросли обсяги імпортованої аграрної продукції порівняно з минулорічним періодом. На закупівлю витрачено 3,9 млрд доларів. Такі дані оприлюднило інформаційне агентство УНІАН, посилаючись на повідомлення прес-служби ННЦ «Інститут аграрної економіки».

За словами Миколи Пугачова, заступника директора Інституту, третина всіх закупівель агропродукції Україною припадає на країни ЄС (поставки на суму 1,94 млрд доларів). Також купуємо продовольчі товари в країнах Азії (737 млн доларів; 19%) та Латинської Америки (294 млн доларів; 7,6%). До найбільших імпортерів належать Польща, Німеччина, Франція, Італія, Нідерланди... Купуємо не лише банани і апельсини, а й насіння соняшнику і кукурудзи, бо й вітчизняне насінництво у загоні.

Із житниці Європи Україна, вочевидь, перетворюється на її (а також і світовий) сировинний придаток. Чи ж справедливо це, чи по-розумному? Ось що зауважив з цього приводу, будучи на Херсонщині, президент Національної академії аграрних наук України Ярослав Гадзало:

«За підрахунками вчених, економістів в окремих областях наш агропотенціал використовується менш як наполовину, а в середньому по країні — на 60 відсотків. І коли ми порівняли відсоток отримання продукції і ефективність використання землі (для прикладу) із Бельгією, то здивувалися. Завжди ми казали: Україна може прогодувати більше півмільярда людей.

Одначе, врахувавши досягнення бельгійських фермерів, зробили інший висновок: наша держава може прогодувати понад мільярд населення земної кулі! Одначе тут слід ще раз наголосити: потрібно, аби наша продукція перероблялася на місці й реалізовувалася на зовнішніх ринках з високою доданою вартістю.

Це надто важливо! Робочі місця треба створювати у себе, відправляти за кордон не зерно, наприклад, а готову продукцію. Згадаймо про таке. Ще у 2014-2015 роках ми продавали сільськогосподарської продукції на 22 мільярди доларів (зараз трохи менше, бо інша цінова політика), в той час як така невелика держава, як Голландія, продавала її на 60 мільярдів. Це свідчить про наш величезний потенціал!»

В чому ж тоді справа?

Народний депутат, заступник голови Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради України Вадим Івченко зауважує: «Майже щотижня спілкуюсь із агровиробниками, які найболючішими питаннями визначають відсутність можливості взяти дешеві кредитні кошти, побори силовиків, високу вірогідність рейдерських захоплень, непрозорий механізм отримання дотацій. З жалем згадують механізм автоматичного повернення ПДВ, який дійсно майже всіх влаштовував. Натомість розрекламовану державну підтримку аграріїв вважають лише владним піар-ходом. До того ж невдалим...»

Та попри всі природні, економічні й моральні катаклізми влади українське село, становий хребет держави, живе, трудиться у поті чола, сподіваючись на те, що завтра буде новий день, і цей день буде обов'язково кращим, ніж попередній. Бо ж як же інакше?..

Зі святом вас, люди села і міста, всі, хто причетний до того, аби щодня на нашому столі був і хліб, і до хліба!

Василь ПІДДУБНЯК
Сільські Вісті