Георгий Бянов
Эксперт Центра Южно-украинского пограничья

Херсонцям про бойовики

Бойовики... Ще зовсім недавно, років тридцять тому, це було таке різке, таке незвичне для пересічного людського вуха слово.

Темне, неприємне слово з гірким присмаком ворожості, дихання смерті, війни, яка відбувається десь далеко за кордоном, за океаном, в країнах «третього світу», у чорта на куличках.

В сценаріях радянської пропаганди ці бойовики постійно провокували конфлікти, заважали прогресивному людству будувати світле комуністичне майбутнє. Населенням вони сприймались як інопланетяни - втілення сил вселенського антикомуністичного зла.

Херсонці старших поколінь добре пам'ятають, що тривалий час в Україні слово бойовики можна було почути лише з вуст радянських дикторів на телебаченні у програмах міжнародних новин або на радіо «Голос Америки».

Втім, в середині 80-х рр. минулого століття ситуація раптом змінилася. Бойовики прийшли на нашу рідну землю. Вони вдалися до інтервенції, яка успішно розвивалися, передусім, в інформаційно-культурній сфері.

Бойовики стали лідерами підпільного кінопрокату. Щоб подивитися на них населення міста платило по 2-3 грн. і вщент заповнювало підвали та невеличкі приміщення, збиралося у друзів на квартирах подивитися по «тєліку» фільм – «ВІДІК» про Шварцнегера або інших героїв цього жанру.

Спостерігаючи за таким перебігом подій Володимир Ілліч Ульянов (Ленін) помітно хвилювався, починав розкачуватися та готуватися до евакуації зі свого п'єдесталу в центрі міста.

Прибічники Ілліча клеймили «ВІДІКи» - бойовики, однак вимушені були відступати з боями та людськими втратами під їх потужним напором. Багато комуністів того часу під магічним впливом бойовиків – ВІДІКів зреклися комуністичної ідеології і стали опортуністами.

Вірні ж ленінці проклинали ренегатів, а вкупі з ними і бойовиків. Як тепер виявляється це було даремно! Якщо б ці зашкарублі комуністичні консерватори уважно вивчали радянську післяреволюційну мистецьку спадщину 20-х рр., все б могло розвиватися по іншому сценарію.

Справа в тому, що в 20-х рр. херсонці безперервно і цілеспрямовано дивилися бойовики у двох кінотеатрах: «Спартак» (розташовувався у Новомиколаївській синагозі на Суворова – знесена в 60-х рр..) та ім. «Комінтерна» (на вул. Театральна - згорів разом із філармонією у 90-х рр.). Комуністична влада про це дбала.

Про це свідчить чисельна реклама фільмів – бойовиків у місцевих засобах масової інформації.

Так, видання «Наддніпрянська правда» великим шрифтом, який можна порівняти із шрифтом статей про комуністичну партію, доводить херсонцям інформацію, що, наприклад, в січні 1929 року кінотеатрі «Спартак» «...только два дня...германський бойовик «Под маской клоуна...». Також, у кінотеатрах міста демонструвалися такі германські бойовики як «Женщина», «Львы Венеции» та інш.

Показовим є той факт, що журналісти майже не критикували бойовики, чого не можна сказати про інші жанри.

Зокрема, коментуючи фільм «Перлина Венеції» або «Веніціанські звірі», «Наддніпрянська правда» відзначає: «...перлина чи звірі, а картина шкідлива. Шкідлива бо в ній сотий раз показується як щаслива доля проводить ворогів до палкого й жагучого поцілунку.

Боляче робиться коли згадуєш Ленінські слова: «Зі всіх мистецтв, найпотрібніше – кіно. Чи про таке кіно думав і говорив Ленін?».

А Ленін думав про інше. Оскільки вороги в фільмах – бойовиках «палко і жагуче» не цілувалися, а знищували один одного комуністична пропаганда їх всіляко підтримувала.

Ленін вочевидь завжди думав виключно про бойовики. І це цілковито вписується у войовничу, насильницьку, антигуманну теорію історичного матеріалізму із постійною класовою боротьбою – як двигуном прогресу.

Ленінські завіти забулись. Компартія переродилась та розклалася. Отже підтримай, не дай боже, комуністична влада ґатунку 80-х рр.. «бойовики – ВІДІКи» і СРСР міг би утриматись. Добре все ж таки, що комуністи пізньої радянської доби не дійшли до цієї думки.

А херсонці 20-х рр.. все ж таки більше любили романтичне кіно. «В Комінтерні багато людей» скрушно констатував автор опусу про «Перлину Венеції», херсонці завжди віддавали перевагу «палким та жагучим» поцілункам.

Георгій БЯНОВ
«Таврійський діалог»

На фото: кинотеатр "СПАРТАК" в Херсоне.