Сергей Осолодкин
Заслуженный журналист Украины

Час Долі: весна чи осінь?

Час Долі: весна чи осінь?

Хоча більшість кандидатів у Президенти України, якого ми обираємо сьогодні весь час говорили, що ці вибори для нас «доленосні», насправді це не так...

Відповідно до Конституції: Україна – парламентсько-президентська країна, а Президент має дуже обмеженні повноваження.

Від нього, по суті, мало що залежить щодо мирного, повсякденного життя країни.

Адже він не наділений такими повномасштабними повноваженнями, які є у Верховної Ради України (ВРУ) та Кабінету Міністрів України (КМУ).

І якщо ці органи будуть виконувати те, що їм «наділила» Конституція, то Президент залишиться «весільним генералом» – без права втручатися у внутрішню політику, а тим більше впливати на: ціни, шляхи, зарплати, пенсії. Все це поза його повноважень, так само як і його Адміністрацій (на місцях).

А тому слід розуміти, що хто б не прийшов через місяць у кабінет на Банкову (Він чи Вона), вони не будуть мати того впливу, який має нинішній Президент (ні сьогодні, ні восени) – після формування нових складів ВРУ та КМУ.

Кабінет на Банковій, сподіваємося, дістанеться новій людині, а от склад ВРУ ще півроку залишатиметься незмінним. У цей час новообраному президенту буде не перелюбки: «більшість» не «його», а тому сподіватися на структурні і глобальні зміни можна не раніше грудня (формування нового КМУ).

Тому саме настав час думати про осінь. Фахівці радять: зараз ламати списи немає об'єктивної необхідності. Навіть якщо Порошенко залишиться при владі, то вже восени він піде «шляхами пекла», адже його «диктаторським» повноваженням настане кінець.

Тільки дурний може розраховувати на те, що ситуація у Парламенті та КМУ залишиться незмінною, що партії, які сьогодні все глибше вв'язуються у виборчі перегони (хоча їх ніхто не оголошував) йдуть туди заради кардинальних змін під себе. А тому вже зараз «притягують» до себе якнайбільше уваги.

Новий Парламент може бути настільки неоднорідним і строкатим, що «Коаліцію» доведеться збирати по крихтах. Саме тому партії ведуть війну за власні «права» і намагаються змінити Закон «Про вибори народних депутатів» і «закрити» мажоритарникам вхід на Грушевського назавжди, адже вони хочуть мати монополію.

Зміни проштовхують під гаслом: «Ні – корупції!». Населення переконують, що мажоритарники «продаються», не виконують обіцянки тощо. Це правда, та не вся. Партії займаються тим самим, тільки у загальнодержавному масштабі. Доведено практикою.

Щонайменше дві партії, які сьогодні пропонують голосувати за їх кандидатів у Президенти – довели, що вони, як добре структуровані організації, скуповували голоси виборців цілеспрямовано і централізовано по всій країні. Ці партії побудували так звані «сітки» і тільки шалена конкуренція один з одним не дала їм можливості скористатися ними на повну (від чого виграли ми). То, хто сказав, що партії, маючи найменшу можливість, не будуть діяти так само під час парламентських виборів? Будуть! Однозначно!

Друга складова «активності» партій – бажання отримати монополію на висування кандидатів. Громадянина лишають права самостійності. Звинувачення у тому, що мажоритарники «продажні», а партійці ні – спростовані сучасністю.

Отже, чи змінять Закон? Мажоритарники, які є у складі ВРУ, дають зрозуміти, що вони не будуть голосувати за зміни (проголосують ті, кому не світить наступний термін – члени т.з. «більшості», які зганьбили власне ім'я).

Серед тих, хто готовий змінювати законодавство це у першу чергу: «Батьківщина» і «Радикальна партія», їх рейтинги дозволяють їм говорити не тільки про те, що вони потрапляють у новий склад ВРУ, а чітко доводять: чим більше у них депутатів, тим більше матимуть можливостей впливати на прийняття рішень, а, отже, більше шансів диктувати умови. І, якщо мажоритарну складову прибрати, то кількість партійних мандатів у них збільшиться на 40 – 45%.

Не слід бути «сліпим» оптимістом і вірити, що все поміняється вже цієї осені. Ні, якась частка зміни буде, але говорити, що ті, хто сьогодні торгує сумлінням і готові за два-три «зайвих» мільйони доларів проголосувати все, що завгодно різко зміняться, – підстав немає.

Інша справа: у цьому циклі в Парламенті стануться суттєві форматні зміни. В першу цього слід очікувати якщо Зеленський програє президентські вибори (для нього це найкращій варіант), тоді восени його партія приходить у ВРУ «законодавцем моди» – без неї не прийматимуть жодного рішення.

Програш у боротьбі за крісло Президента, це, насправді, персональний виграш Зеленського – відсутність негативу, який він «натягне» на себе до осені. Не будучи при владі до осені він «назбирає» ще більше прихильників, ще більше розбереться у політичній ситуації, що дасть йому змогу вести більш активну і жорстку виборчу кампанію з боку членів його партії за крісла на Грушевського.

При цьому Зеленському вигідний варіант мажоритарної складової – це дає йому змогу проводити своїх людей на округах у Центрально-західній частині Україні, де у його партії немає такої широкої підтримки як у Східно-південних регіонах.
Юлія Тимошенко навпаки, більше зацікавлена у партійній «монополізації».

У разі її приходу на Банкову в якості Президента (що найбільш вірогідно), у неї більше можливостей для того, аби за півроку зробити кілька кроків, які дадуть можливість «Батьківщині» привести пройти у ВРУ з максимальною кількістю голосів. Відміна мажоритарки для неї шанс мріяти про «приватну» більшість у 226 голосів, що дає їй шанс проводити ту політику, яку вважатиме за потрібне: не радячись і не озираючись.

Що ж залишиться іншим партіям? Чи будуть вони впливати на ситуацію? Не суттєво. Рейтинги свідчать, що у новий склад ВРУ можуть потрапити від 4 до 6 партій. Скільки їх буде остаточно? Про це слід говорити тільки по завершенні другого туру, через 3 тижні. Саме тоді окремі партії попрощаються з думкою навіть про теоретичне потрапляння у ВРУ, тоді як інші – будуть нарощувати «м'язи».

Окремі партії можуть говорити, що у них є шанс провести у парламент 2 – 3 своїх представника тільки у тому випадку, якщо не буде скасовано мажоритарну складову.

Отже, партії стартували. Чи не зарано? Ні, в самий раз. Одне витікає з іншого...

В останні тижні перед виборами Президента кілька соціологічних інститутів оприлюднили результати опитувань щодо готовності людей голосувати за партії.

Соціологічна група «Рейтинг» (опитування з 9 по 15 березня; опитало 2 500 респондентів; від 18 років. Вибірка репрезентативна за віком, статтю, регіонам та типом поселення. Формалізоване інтерв'ю. Помилка – до 2%).

Перша група (ті, хто проходять):

«Слуга народу» – 22,4% (серед тих, хто визначився і має намір голосувати);
«Батьківщина» – 19,1%;
БПП «Солідарність» – 15,8%;
«Опозиційна платформа» – 10,2%;
«Громадянська позиція» – 7,9%;
«Радикальна партія» – 6,1%.

Друга група (ті, хто має теоретичний шанс):

«Свобода» – 3,6%
«Опозиційний блок» та «Самопоміч» – по 3,2% кожна.

Третя група – решта партій, які мають підтримку менше 2%, т.т. нижче статистичної похибки.

25% опитаних – досі не знають за кого будуть голосувати.
8% – не братимуть участь у голосуванні.

У квітні позиції у першій групі змінилися: додали «Громадянська позиція» і БПП «Солідарність», суттєвих втрат зазнала «Самопоміч».

Центр «Соціальний моніторинг», Український інститут соціальних досліджень ім. О.Яременка (період 11 – 18 березня, особисте інтерв'ю. Опитано – 2 047. Похибка: +/- 2,2%).

Перша група:

«Слуга народу» – 26,4%;
ВО «Батьківщина» – 18,2%;
«Опозиційна платформа – «За життя» – 12,7%;
«БПП «Солідарність» – 12,7%;
«Громадянська позиція» – 11,0%
«Радикальна партія» – 6,4%;

Друга група:

«Опозиційний блок» – 4,2%.

Третя група – решта партій, які мають підтримку менше 2%, т.т. нижче статистичної похибки.

Виходячи з ситуації у якій ми знаходимося сьогодні (у день голосування у першому турі), нам залишається тільки чекати.

Спочатку результатів першого туру, а потім остаточного «вироку» Долі – хто стане новим господарем кабінету на Банковій.

Але вже зараз ніщо не заважає нам думати про осінь. Саме час планувати майбутнє!

Сергій ОСОЛОДКІН