Сергей Осолодкин
Заслуженный журналист Украины

Шляхи європейської інтеграції. Стежина перша: подорожня

«Шлях України у Європу складний і досить не простий», - сказати таке, не сказати нічого.

Наші політики, які агітують за вступ України до ЄС так і не зрозуміли, що у тому, що частина населення (особливо люди старшого віку) не сприймає такий вектору розвитку – їхня вина.

Вони взялися за «реформи» і навіть віддалено не пояснили народу: що у підсумку він матиме. Не «країна» – взагалі, не «люди» – взагалі, а кожен – конкретний українець?

Недолугість, безграмотність, невихованість правлячої «еліти» все це «фундамент» нищівної критики від опонентів. Не станемо обмаювати себе і тішити ілюзіями, що влада «біла», «пухнаста» яка тільки те й робить, що працює на народ.

Громадяни на власній шкірі щодня переконуються у наслідках такої «турботи». А перспектива? Чи є там, за обрієм «безхмарне небо»?

Як не парадоксально це прозвучить – так, є. І навіть більше. Є люди, які на ділі відчули і зрозуміли, що таке євроінтерграція і які переваги вона принесе їм особисто. Не вірите? Я теж не вірив...

Спробуємо на простих прикладах розібратися у тому, що відбувається у держави і чому окремі чиновники, у тому числі й ті, хто працює у місцевій владі роблять все, аби людям жилося гірше. Парадокс? Так.

«Безвідповідальність органів місцевого самоврядування» це одна з тез за якою криється загроза розвитку місцевих громад, з одного боку, а з іншого, це пряма перешкода перспективі інтеграції України у Європейське суспільство.

Кілька офіційних фраз для контекстуального підкріплення того, що сказано... Україна заявила, що її стратегічним національним пріоритетом є подача заявки на членство у ЄС до 2020 року. Наскільки таке реально? Малоймовірно. Причин тому безліч. Одна з них – безвідповідальність влади.

Зрозуміло, що сама влада про це ані пари з рота. Про що говорять? Про «мильні бульбашки» і «повітряні замки» – люди звикли жити у «казці обіцянок». Чотири роки був «безвіз». Втім, це «дитячі пустощі» у порівнянні із тим, що обіцяють зараз: «повноправне членство у ЄС».

Те, що наша «перспектива на членство» у «мареві ночей», вголос говорять хіба що політичні та економічні аналітики ЄС. Їх у нас не цитують не тільки тому, що вони «псують» картину «світлого майбутнього», але й тому, що говорять реальні речі і малюють реальні перспективи.

Так, наприклад Андерс Аслунд, шведський економіст, старший науковий співробітник Atlantic Council відповідаючи на питання щодо оптимістичних заяв Президента до 2020 року отримати «членство», відверто заявляє: «... це навряд чи реально. Держави-члени ЄС зараз розділені, і розширення Євросоюзу сприймається як складний виклик для еліт і громадян ЄС. Для України більш правильним рішенням на даному етапі було б відстеження досягнень успішних європейських країн». 

Слушне, цікаве і головне цілком прагматичне зауваження: панове, перед тим як щось вимагати від нас – візьміть у нас все те краще, що є і просто втільте у себе в життя.

Позатим Аслунд нагадує, що зараз не тільки Україна, а й ще 6 потенційних кандидатів у ЄС з Південно-Східної Європи стоять у тій самій «черзі» і від них немає стільки клопоту. Від них, як і від України, чекають втілення і реалізацію реформ, які переконають ЄС, що розширення членства за рахунок цих країн необхідно.

«Чи будуть ці кандидати в результаті прийняті в ЄС», - задається питанням шведський економіст, і сам на нього відповідає: все буде залежати від успішності проведення реформ і благополуччя у цих державах.

«Якщо вони будуть спільно проводити реформи і демонструвати прогрес, вони прискорять приєднання до ЄС всіх кандидатів. Це довів приклад скандинавських країн, країн Балтії, Бенелюкса і «Вишеградської четвірки», - переконаний Андерс Аслунд.

Про реформи та їх реальність в Україні ми з вами ще поговоримо. Тут однозначної відповіді немає. У кожного свої погляди. Кожен бачить власну перспективу. У кожного власний результат. У влади – один, у людей – другий, а у Європейських політиків – третій.

Наприклад наприкінці минулого тижня Глава представництва Євросоюзу в Україні Хьюг Мінгареллі заявив, що незважаючи на складні умови в Україні було започатковано ряд амбітних реформ: «Ми не сумніваємося в тому, я не буду зараз перераховувати список реформ, які були впроваджені в дуже важких умовах, однак, якщо ви цього не бачите – ви або ідіоти, або люди з обмеженою точкою зору...». 

Емоційність заяви спишемо на неточність перекладу? Такий формат заяви не просто не відповідає мові дипломата, а напряму ображає кілька мільйонів громадян України.

І, все ж, повернемося до теми перспективи України щодо членства у ЄС. Нагадаю, що право подати заявку на членство (відповідно до Європейського договору) має будь-яка європейська країна. Набуття ж самого членства вимагає від кандидата: виконання копенгагенських критеріїв в області демократії, верховенства закону і ринкової економіки.
Питання щодо України стоїть рубо: як реалізуються ці вимоги?

Без сумніву, певні зрушення і зміни є. Ми рухаємося. Куди? Слід зазначити, що кожен раз після зміни Президента, напрямки так само змінювалися. За роки Незалежності ми пройшли: «пострадянський напрямок», від Кравчука; «багатовекторність» від Кучми; «бовтання» як лайно у ополонці, від Ющенка; «північний вектор», від Януковича... Що сьогодні? «Співробітництво з ЄС, з перспективою повноправного членства»?

Про перспективи ми чули й не раз. Реалії? Минулого року, у вересні, набула чинності Угода про вільну торгівлю між Україною та ЄС. Чи відчули це громадяни України на собі? Не поспішайте говорити «так» або «ні». І ось чому: наш регіональний показник не є еталоном, на нього не слід опиратися щодо оцінки ситуації в усій країні.

Саме про регіональні фактори розвитку країни у світлі її розвитку та перспективі вступу до ЄС (це буде глобальній і універсальний критерій) ми й будемо говорити у серії матеріалів, які беремося готувати на підставі практичного досвіду набутого у різних регіонах України в рамках прес-турів, які організовує проект «Інтерньюз-Україна».

ДОВІДКА. Громадська організація «Інтерньюз-Україна» є однією з найбільших громадських організацій України. Протягом своєї 17-річної історії роботи в сфері медіа, вона незмінно демонструвала лідерство й інноваційний підхід в реалізації проектів, спрямованих на підтримку вільних, незалежних та успішних медіа в Україні. http://internews.ua/about/

У рамках Проекту ЄС «Підтримка Представництва ЄС в Україні в його медіа-активності», у темі «Європейська Україна: інсайти та ідеї 2018» «Інтерньюз» започаткував ряд подорожей до різних міст України. Перша була до Ужгорода.

Почну не з того, що від Ужгорода до державного кордону всього 2 кілометри; і навіть не з того, що людям там все одно на якій мові ти з ними розмовляєш; і слова не скажу, що на вулицях кожне 4 – 5 авто з іноземними номерами. Почну з головного – на вулицях чисто, як хорошому Європейському містечку.

Особисто я в Ужгороді вперше і тому враження свіжі: маленьке містечко у Закарпатті (обласний центр). Там немає тролейбусів і трамваї там не ходять. Головний міський транспорт – маршрутки. Ціна за проїзд та сама, що й у Херсоні – 4 грн. Прикро та машини на лініях не фешенебельні – як і у нас... різні. Мера там так само лають, як і у Херсоні («Нашого вони не бачили!»).

У перший же день видалася нагода побродити по вуличках міста. Перше, що кидається у очі: чистота, прибраність, відсутність сміття і привітність. Моя прогулянка носила подвійне завдання: хоч трохи познайомитися з містом і порівняти як живуть вони (на кордоні західному), і ми (на кордоні південному). У них Європа... У нас адміністративний кордон із загарбниками...

Неподалік від готелю, просто через річку Уж, починається мікрорайон забудови 1 – 3 поверховими будиночками: чистими, охайними, прибраними – ними забудовано більшу частину міста. Був пообідній час. Діти йшли зі школи. Серед казкових будиночків не «уніфікованого» проектування моя стороння постать явно кидалася у очі. Діти віталися і навіть пару разів поцікавилися: чи не заблукав бодай я, і чи не потрібна мені допомога?!

Ось вам перший подив журналіста, якого здавалося вже вразити немає чим. Такі вітання, і такі питання я чув будучи закордоном в маленьких містечках Угорщини, Німеччині, Австрії... А тут Україна. Невже ми переймаємо краще? Може це й є покажчик того, що ми рухаємося у правильному напрямку? Другий – чистота вулиць. Так, вони не у ідеальному стані. Іноді зустрічаються ями, іноді подряпаний асфальт. Але ж, там чисто!

В інших мікрорайонах в яких нам довелося побувати (і про що скажу окремо) в очі впадали будівлі побудови 70-х років. Їх зовнішній вигляд псував загальну картину... але, пусті баки для сміття (не думаю, що хтось знав, що там ходитимуть два десятки журналістів з усіх регіонів України), підметені двори, все це створювало картину дбайливого, господарського ставлення і тих, хто там живе, і міської влади.

Від місцевих журналістів я почув купу нарікань на їх міського голову. Чому? Їм є з чим порівнювати. Не забувайте: одна з вулиць міста просто упирається у шлагбаум прикордонників. Дехто перетинає кордон... двічі на день: вранці – на роботу, ввечері – до дому. Проте, що в Ужгороді не вистачає трудових рук, що там купа вільних робочих місць на яких готові платити доволі непогану заробітну плату ми поговоримо окремо (ми побували на кількох виробництвах).

У цій частині розповіді наголошую на головному: справа не у тім, як ми лаємо владу, а у тім, як ставимося до того місця де живемо і чи дозволяємо владі працювати «проти нас».

Може й справді відповідь на питання: «Навіщо нам безвізовий режим» у тому, аби кожен міг бодай раз побувати там – побачити все на власні очі, а потім почати самостійно втілювати у життя тут?

Буде бажання – будуть і результати? Це справами доводять українці, які живуть у маленькому містечку Ужгороді, всього в 2 кілометрах від ЄС, які чи не щодня на власні очі бачать, як змінилося життя у їх найближчих сусідів. Може нам для початку перейняти їх досвід?

Як і чим живуть люди в маленькому Ужгороді, столиці Закарпатського краю, який має державний кордон з 4 країнами Європейської спільноти: Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією, і які не за чутками, а у повсякденні знають всі плюси євроінетеграції? Про це детально у наступних матеріалах.

Сергій ОСОЛОДКІН