Олександр Голобородько
Майже три десятиліття працював в обласній газеті «Наддніпрянська правда». Тривалий час був редактором всеукраїнської газети «Дачник». Член НСЖУ. Інтереси: краєзнавство, екологія, фото. Народився 23 грудня 1948 року у с. Станіславі Білозерського району.

Золотий Мис Херсонщини

Розмірковуючи про потенційну мережу туристичних та археологічних маршрутів Херсонщини, на думку обов'язково спадає шлях до Золотого Мису... 

...Околиця села Широка Балка Білозерського району, високий берег Дніпровсько-Бузького лиману. Городище античної доби з інтригуючою назвою Золотий Мис (Золотий Ріг). Пам'ятка археології національного значення, одна з історичних «родзинок» нашого краю. В античні часи цілих кілька століть тут буяло життя! Є свідчення, що на останньому етапі свого існування фортеця, що містилась тут, грала роль форпосту на східній околиці сільськогосподарської округи Ольвії, захищала тутешніх посельців від набігів кочівників. Не виключається також, що певний час варту ніс тут невеличкий гарнізон римських легіонерів...

Поглянемо на водний простір. Cтратегічно дуже вдале місце розташування городища: чудова точка для огляду Дніпровського лиману – від виходу із гирла Дніпра до Станіславського мису. Подумки переносишся... у перше століття нашої ери. Ось ти стоїш усередині фортеці на високому схилі, обнесеної кам'яною стіною із чотирма квадратними вежами, ходиш брукованими подвір'ями, оточеними житловими та господарськими спорудами, залишаєш межі укріплення і потрапляєш до селища, де живуть своїм життям древні землероби... Захисту городища слугував також природній рельєф – балки обабіч, а з півночі – глибокий і широкий рів.

Ці гарячі жовтаві схили, що вдивляються у Великий лиман, здавна притягують до себе дослідників минувшини. Першовідкривачем Золотого Мису вважають відомого археолога, онука гетьмана Розумовського, організатора археологічних з'їздів графа Олексія Уварова (середина ХІХ ст.), хоча сам він чув у цих краях, що років за 15 до його поїздок мешканець Херсона Шибінський віднайшов на Золотому Мисі фундамент споруди та підвал із каменю, в якому було багато посуду (деякий із попелом), а також кілька мармурових плит. При обслідуванні місцевості Уваров виявив, що вся поверхня та скат мису вкриті уламками амфор. У подальші роки розвідки на Золотому Мисі продовжили пошуковці та археологи Авксентій Чирков, Георгій Скадовський, Володимир Ястребов, Віктор Гошкевич, Ірина Фабриціус, Ізраїль Ратнер та Людмила Костюк, Сергій Буйських, Віталій Зубар, Марина Абікулова, Віктор Пиворович, Микола Оленковський ...). Серед знахідок – ольвійські та римські монети, уламки кераміки черняхівської культури; під час обвалів скель тут знаходили камені від колишніх споруд, уламки античних амфор, червонолакового та сіроглиняного ліпного посуду...

Час невблаганний: частину городища вже забрали води лиману. Але й хвороби нашого історичного безпам'ятства та нехлюйства додаються: унікальну пам'ятку було безжально травмовано при прокладанні шляху від «навігаційного центру», що міститься на мисі, до берега.

Подорожуючий обов'язково зверне увагу на «підошву» Золотого Мису – прибережні вапнякові утворення (див. фото). Дивно і незвично бачити на фоні прилиманських глинистих скель камінні пласти – це якась своєрідна «мітка» на обличчі урочища. Цікаві факти залишив дореволюційний херсонський краєзнавець, військовий топограф Авксентій Чирков: він відзначав, що з каменю, виритого у городищі, у селі Широкому споруджено церковну огорожу і передбачалось звести дзвіницю, а у містечку Станіслав (нині село Станіслав – О.Г.) збудовано церкву з дзвіницею... Це ж які кам'яні накопичення мали бути на Золотому Мисі, щоб піти на спорудження таких значних об'єктів! Звідки взялися на глиняних пагорбах?..

Не може також не зацікавити питання про походження назви мису: чому він – Золотий? Запитав про це у відомого українського археолога, фахівця у галузі античної археології, знавця давніх поселень Надчорноморщини Сергія Буйських. Вчений вважає, що походження цієї назви, подібно до назв інших археологічних пам'яток («Золота Балка», «Золота Долина», «Золотий Берег», «Золоте Кладовище»), вірогідно, пов'язане зі знахідками у цій місцині різноманітних предметів старовини. «Останні в усній фольклорній традиції місцевого населення пов'язувалися зі скарбами. І, насамперед, із золотом – хоча самого золота тут могли і не знаходити ніколи...».

Археологія приборкує легенди. Після того, як держава набуде належної економічної міці, вона все настійливіше вдивлятиметься у власне минуле, шукатиме паралелей та перетинів з іншими культурами та народами. Наші простори відкриють великому світові ще багато фантастичних таємниць. Продуктивними на пошуки, вважаю, можуть бути і зусилля інтернаціональних археологічних колективів. Чому б спільно не гортати цивілізаційну «книгу культурних шарів»? А може і європейці відчують колись у кронах своїх історичних дерев буяння соків придніпровського коріння?.. Схвильовано писав про далекі відблиски праукраїнської цивілізації видатний поет, археолог Олег Ольжич («Археологія»):

Поважна мова врочистих вітрин,
Уривчасто скупі її аннали:
– Ми жали хліб. Ми вигадали млин.
Ми знали мідь. Ми завжди воювали.

Олександр ГОЛОБОРОДЬКО, м. Херсон.
фото автора