Олександр Голобородько
Майже три десятиліття працював в обласній газеті «Наддніпрянська правда». Тривалий час був редактором всеукраїнської газети «Дачник». Член НСЖУ. Інтереси: краєзнавство, екологія, фото. Народився 23 грудня 1948 року у с. Станіславі Білозерського району.

Урочище, що могло стати "Херсонською Ольвією"

В один із минулорічних серпневих днів, разом із ентузіастами лиманської рекреації подружжям Олегом та Світланою Марчуками, їх соратником Андрієм Голинкою та його чарівною донькою юною мандрівницею Оленькою, інструктором Станіславської ОТГ Миколою Соньком, ми побували в урочищі «Скелька», що є пам'ятником археології національного значення.

Міститься цей важливий об'єкт за вісім кілометрів на північний захід від села Олександрівка Білозерського району, на березі Бузького лиману. Про більш ранні відвідини «Скельки», разом із краєзнавцем Володимиром Дегтяром, у моєму блозі на сайті «Херсонці» було вміщено перший фоторепортаж (03.04.2018). 

Які ж зміни спостерігаються в урочищі? Наша мандрівка засвідчила: на цю цікаву історичну місцину не припиняється потужний руйнівний наступ «чорних шанувальників історії».

До «Скельки» веде прокатана транспортом дорога, ну, а далі – розгортається, зрежисований дикою фантазією вандалізму, хаотичний землерийний спектакль: територія урочища перерита безліччю ям, довгими траншеями. Що веде сюди людей? Віднайти якусь дорогоцінну річ та збагатитися? Прикрасити власну оселю рідкісним артефактом? Виконати чиєсь замовлення?

Згадую свій репортаж «Скелька» – супутник Ольвії» у газеті «Наддніпрянська правда» за 1978 рік – про археологічні розкопки у цих місцях молодого археолога Сергія Буйських з колегами (з часом Буйських стане одним із провідних представників української школи антикознавства). Під обережними рухами археологів та їх помічників тоді оживали кілька будівель «Скельки».

Навіть рештки фундаментів та стін створювали ефект перенесення на два тисячоліття у минуле. Здається, ти заходиш до самого лиш контуру такої споруди і потрапляєш... в ольвійську епоху.

Сергій Борисович розповідав, що це городище входило до оборонної системи Ольвійської держави: розкопки засвідчили існування тут у давнину фортифікаційного комплексу з канав, валів, камінної фортечної стіни, башти тощо.

Шкода, що за минулі роки так і не сталося дива – не народилася на Херсонщині своя «Ольвія» або хоча б її «супутник».

Як і раніше, урочище «Скелька» обділене увагою професійних пошуковців, державних служб з охорони пам'яток, шанувальників мандрівок й належним захистом з боку правоохоронних органів.

Ця місцина, із надзвичайно цікавою історією, манлива своїми загадками, аурою, мальовничими пейзажами, потенційними багатствами артефактів, притягальна для археологів у різні часи, але ж лишається беззахисною, «нічийною» (знаходиться, фактично, на межі Херсонської та Миколаївської областей) і вже не одне десятиліття перебуває під брутальним руйнівним пресингом.

Навіть знівечена, пограбована, «Скелька» може і має бути об'єктом туризму та вивчення. Як й інші куточки узбережжя Дніпровсько-Бузького лиману зі своїм ще не осягненним природним, історичним, рекреаційним потенціалом.

Із дотриманням правил – не затрамбувати колесами, не засмітити заповідні реліктові території, не нашкодити решткам тендітної, вразливої історії.

Вже сама увага, рух небайдужих до цих древніх, легендарних «периферійних» місцин здатні пригальмувати їх грабунок, знущання над пам'яттю та природою. А ще – діалог із цим сивим простором здатен культивувати в собі причетність не лише до століть, а й до тисячоліть...

Олександр ГОЛОБОРОДЬКО