Олександр Голобородько
Майже три десятиліття працював в обласній газеті «Наддніпрянська правда». Тривалий час був редактором всеукраїнської газети «Дачник». Член НСЖУ. Інтереси: краєзнавство, екологія, фото. Народився 23 грудня 1948 року у с. Станіславі Білозерського району.

Потенціал сільської громади на Херсонщині: Не акваторія, а мрія

Якщо ведемо мову про створення у Прилиманні нових робочих місць, про туристичні, фізкультурно-спортивні, рекреаційні перспективи територіальних громад цієї місцевості, то мрію побачити на берегах Дніпровсько-Бузького лиману не потужний глибоководний порт (село Олександрівка), що незворотньо поруйнує екологічний стан нашої природної перлини, а популярний, перспективний (не лише місцевого, а й всеукраїнського, а то й – міжнародного значення!) центр з туризму та розвитку водних видів спорту, зокрема вітрильного, байдарочного.

Для цього закликаю земляків зі Станіславської об'єднаної територіальної громади наполегливо шукати інвесторів для створення такого центру, що, упевнений, завдяки унікальному природному потенціалу Лиману, звідусіль притягуватиме до себе шанувальників фізкультури та спорту.

Для реалізації цієї мети слід би використати земельну ділянку та рештки споруд колишнього, «розкуроченого» у 1990-і роки, рибколгоспу «Шлях Леніна», що нині перебувають у запущеному, бездоглядному стані, руйнуються, а це викликає сум, обурення сільчан, адже мова про плід самовідданої праці не одного покоління трударів водної ниви...

З цього приводу скажуть: так ці ж споруди нині – приватна власність! Так, власність це приватна, але чи може громада бути байдужою, наприклад, до захаращення своєї території і вона покликана про це турбуватись згідно Закону України «Про благоустрій населених пунктів».

Юридичним підґрунтям впливу на недбайливих власників може бути стаття 322 («Тягар утримання майна» Цивільного кодексу України, за якою власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, тим більше, що недоглянута або зруйнована споруда може нести загрозу для населення.

Враховуючи нові виклики, що постали перед громадами в результаті децентралізації, необхідність пошуку резервів для свого розвитку, з урахуванням унікальних можливостей кожного населеного пункту, потрібно нерідко застосовувати і нестандартні підходи та рішення.
Чому, наприклад, Станіславській ОТГ не запросити на одну зі своїх сесій власників «фрагментів» колишнього рибколгоспу і наполегливо переконати їх порушити класичне – «і сам не гам, і другому не дам»?..

Важливо запропонувати співробітництво: територія має розвиватись; вас чекає вдячність, повага громади; поступово, з часом, буде здійснено певну матеріальну компенсацію за майно, а це набагато розумніше та прагматичніше, аніж чекати, поки споруди остаточно та безславно зруйнуються (до речі, це вже не один рік відбувається на очах сельчан)...

Майданчик для створення нового спортивно-оздоровчого об'єкту в Станіславі є – це територія колишньої бази відпочинку «Вогні Сибіру» («Барвінок»). Не використовуються, поступово занепадають, руйнуються: колишні контора рибколгоспу (минулого року знято металеву огорожу), будинок рибалки, рештки ремонтної майстерні тощо (див. світлини). А могли б ще послужити і селу, й області!

Як же важливо нині – не впадати в зневіру, а прагнути діяти, долати перешкоди! Чому б Станіславській громаді, за підтримки обласних структур, бізнесу, не відроджувати своїх, «коронних», водно-спортивних традицій? Адже багато хто із моїх земляків, а також представників спортивної громадськості пам'ятають, як у 1980-і роки гримів у спортивному світі славетний, один із перших у Радянському Союзі, сільський яхт-клуб!

Ось що сказав мені щодо водно-спортивного потенціалу Станіслава відомий тренер Олександр Блюммер: «Станіслав... Для мене це одне з найбільш улюблених місць. Завжди із величезним задоволенням тренувався там, потім опановував ази тренерської справи, а згодом розпочав і свій самостійний тренерський шлях. Дуже шкодую, що в складні 1990-і роки розвиток вітрильного спорту у Станіславі припинився..."

В прилеглій до населеного пункту акваторії, практично завжди, чудові вітрові умови, дуже непроста хвиля, з якою цікаво працювати, а якщо зважити, що діє ще й течія, то тренувальний процес стає особливо цікавим. Крім цього, до послуг яхтсменів – величезний простір без активного судноплавства. ОТЖЕ, ХЕРСОНЩИНА МАЄ У СВОЄМУ РОЗПОРЯДЖЕННІ НЕ АКВАТОРІЮ, А МРІЮ!

Під час моєї роботи у Станіславі тут діяв затишний, добротний яхт-клуб. Разом із колегою В'ячеславом Миколайовичем Ведьмановим ми двічі проводили на цій базі республіканські змагання товариства «Колос», а це вельми непросто щодо організаційних заходів.

Упевнений, що Станіслав може знову стати центром розвитку вітрильного спорту.

Сподіваюсь, що у найближчі роки у селі відродиться яхт-клуб, а в ньому, окрім станіславців, з'являться також діти з Олександрівки, Широкої Балки, Софіївки і, як і раніше, «втиратимуть ніс» представникам найбільших міст України та близького зарубіжжя. Щиро цього бажаю.

Із задоволенням повернувся б до станіславського яхт-клубу. Сподіваюсь: або наступить час, або з'являться люди, зацікавлені у розвитку вітрильного спорту на акваторії Дніпровсько-Бузького лиману. Нехай борознять його простори вітрильні дошки, вітрильні швертботи різноманітних класів! Дай Бог!».

Отже, поки що, житимемо мріями. До речі, не полишаю також надій, що справдиться таки минулорічна обіцянка одного з очільників області відродити у Станіславі яхт-клуб...

Олександр ГОЛОБОРОДЬКО

На світлині автора: земельна ділянка та споруди колишнього рибколгоспу у Станіславі, що можна було б використати для створення центру з туризму та розвитку водних видів спорту.