Олександр Голобородько
Майже три десятиліття працював в обласній газеті «Наддніпрянська правда». Тривалий час був редактором всеукраїнської газети «Дачник». Член НСЖУ. Інтереси: краєзнавство, екологія, фото. Народився 23 грудня 1948 року у с. Станіславі Білозерського району.

Передова Михайлевського

У ці лютневі дні, напередодні його 106 дня народження, хочеться згадати Павла Кириловича Михайлевського – Героя Соціалістичної Праці, учасника Другої Світової війни, колишнього першого секретаря Великолепетиського та Білозерського райкомів партії, керівника-подвижника, який залишив по собі на Херсонщині багато добрих справ та вдячні спомини сучасників.

Вдячна пам'ять тиха, не галаслива. Вона живе у добрих справах, передається від старших до молодших, її не потрібно «розкручувати». Але, буває так, що «тиха пам'ять» вимагає і захисту.

Буваючи минулої осені у Білозерці, мені не раз доводилось ходити однією з найдовших, найвпорядкованіших вулиць райцентру поблизу Білого озера. Ще донедавна вона носила ім'я Михайлевського.

Внаслідок процесу декомунізації, ім'я Михайлевського у вулиці відібрано та повернуто попередню назву – Кооперативна. Марно деякі мешканці райцентру намагалися відстояти їм'я будівничого свого краю, навіть подавали позовну заяву до Білозерського районного суду, але, скоріше всього, спрацював принцип перестраховки: коли б чого не трапилося...

Чим же завинив Павло Кирилович Михайлевський перед рідним краєм?.. Він поклав на його олтар всього себе. Якщо навіть за аргумент взято той фактор, що посада секретаря райкому партії є однією з ознак символіки тоталітарного комуністичного режиму, то хіба можна знехтувати головною людською візитівкою Михайлевського – найвищим визнанням трудової звитяги, званням Героя Праці, яке він носив?

Він з когорти Героїв, синів землеробської Херсонщини, таких як Дмитро Костянтинович Моторний, Марко Андронович Брага...

Поділяю думку білозерського краєзнавця, громадського активіста Н. І. Горлової, яка першою в ЗМІ («Екоблог Білозерщини») висловила своє обурення незваженому рішенню. Приєднуюсь до думки небайдужих білозерців, і таких багато, які вважають, що прикру помилку слід виправити: вулиця Михайлевського має бути в Білозерці! Вдячну пам'ять не можна ображати.

Народився Павло Кирилович Михайлевський 29 лютого 1912 року у селі Григорівка Чаплинського району у родині селян-бідняків, пізнав з малих літ жахи голоду, холоду, розрухи. Вже 15-літнім почав працювати на кам'яних кар'єрах Донбасу.

Після закінчення Кіровоградського технікуму по захисту сільськогосподарських рослин (1933 р.) працював заступником голови колгоспу ім. Калініна у рідному селі, а після служби в лавах Армії, 24-річним, очолює це господарство.

В роки Другої світової війни Павло Кирилович зі зброєю в руках захищав Батьківщину в партизанському загоні та лавах Армії. З 1944 року – інструктор, другий секретар Чаплинського і перший секретар Білозерського райкомів партії.

Майже дев'ять років (1953-1962) П. К. Михайлевський працював першим секретарем Великолепетиського райкому партії. Старожили Великолепетиського району згадають добрі справи, здійснені під керівництвом Михайлевського (газета «Таврійські вісті» за 09.03.2012): у ті часи було створено міжколгоспбуд, харчосмакову фабрику, відкрито училище № 8, споруджено районний кінотеатр.

Потім – робота парторгом Херсонського сільського обкому партії по Нижньосірогозькому територіальному виробничому колгоспно-радгоспному управлінню, головою Херсонської сільської обласної ради профспілок.

Справжнім же злетом для Павла Кириловича, часом розкриття його потужного організаційного та людського потенціалу стала діяльність очільником Білозерського району (1965-1973). За відгуками сучасників – керівників господарств, районних структур, він залишив по собі багату спадщину, встановивши високі стандарти трудової самовіддачі, системності у роботі, моральних принципів.

За заслуги перед Батьківщиною, П. К. Михайлевського удостоєно найвищої трудової відзнаки – звання Героя Соціалістичної Праці, нагороджено орденом Вітчизняної війни першого ступеня та чотирма трудовими орденами.

Як керівник Білозерщини, він доклав чимало зусиль для нарощування економічного потенціалу району: у 1960-1970-і роки розвивались сільськогосподарська, ремонтна, переробна, будівельна галузі, у господарствах створювались тваринницькі комплекси, здійснено реконструкцію зрошувальної системи, створено кілька переробних підприємств, зокрема районну харчосмакову фабрику, Білозерську, Станіславську та Дар'ївську сільгосптехніки, кілька пересувних механізованих колон тощо.

А ще заслугою П. К. Михайлевського було створення умов для будівництва районного музею, формування його експозиції, впорядкування пляжу на березі Білого озера, розширення та поглиблення фарватеру на озері для маломірних суден та багато інших справ.

Колеги лишили про П. К. Михайлевського чимало теплих спогадів, що розкривають риси цієї яскравої особистості. Ось як згадував керівника району педагог, кандидат історичних наук, член НСЖУ І. І. Бестюк (книга «Степу легенда»): «Робота для нього була абсолют.

Робочий день Павла Кириловича починався о четвертій годині ранку з колгоспних, радгоспних ферм та полів і закінчувався о 10-11-й годині вечора. У такому ж режимі працювали і керівники господарств. А звідси мали і вагомі результати.

Людей цінував, перш за все, за дві якості: самовіддану результативну роботу та людяність. Бо сам жив за цими принципами. Демагогів, базік з портфелями не терпів, ставив на місце різко та однозначно. Рішучості йому було не позичати. Чимало горе-керівників і спеціалістів на собі відчули його руку та волю.

Вишукував, підбирав, виховував розумних, вдумливих людей на керівні посади. Це при ньому стали гриміти на всю Україну колгосп ім. Кірова у Чорнобаївці, радгосп «Інгулець», стали Героями Соціалістичної Праці Дмитро Моторний, Василь Стеценко, кавалером ордена Леніна – Леонід Смутченко. Він не дав ані найменшого приводу жителям Білозерщини для дорікань, бо совість і руки у нього були чисті...».

З нагоди 100-річчя від дня народження П. К. Михайлевського районна газета «Придніпровська зірка» 02.03.2012 р. опублікувала про нього спомини соратників, колег, учнів. Ось фрагменти з них.

Д. К. Моторний, двічі Герой Соціалістичної Праці, Герой України: «...Запам'ятав його керівником, який жив для людей. П. К. Михайлевський вирізнявся загостреним почуттям справедливості, ніколи не боявся визнати власні помилки...».

В. В. Сутула: «Він... працював не задля кар'єри чи інших вигод, а лише для того, щоб людям краще жилося. Павло Кирилович був на своєму місці, завдяки дивовижній працездатності встигав усюди. Вирізнявся бережливим ставленням до кадрів, цінував їх, мав величезний авторитет у районі та в області».

В. Т. Чаус: «Михайлевському була притаманна якась природна властивість любити будівництво. Він часто казав: «Там, де триває будівництво, там – справжнє життя». У районі діяли п'ять будівельних організацій і Павло Кирилович особисто слідкував, щоб вони мали замовлення. 1972 року район посів друге місце в області з благоустрою. Весь район тоді перетворився у величезний будівельний майданчик...».

С. В. Толочний: «Павло Кирилович мав надзвичайно позитивну якість – вміння цінувати людину праці, особисто знав кожну ланкову, кожного бригадира, пам'ятав їх прізвища, імена та по-батькові. Особисто мене він навчив працювати з людьми, що дуже допомогло у подальшій роботі».

Г. О. Поліщук: «Золота це була людина, розумна, добра... Перший секретар ніколи нікого не засуджував, жалів, як дітей своїх... На щопонеділкових нарадах в його кабінеті ми звітували про те, хто де був, що зробив. Павло Кирилович вимагав від нас, підлеглих, щоб ми знали, як живе село, і, виїжджаючи до господарства у виробничих справах, обов'язково відвідували магазин, дитсадок, Будинок культури. Сам П. К. Михайлевський виявляв дивовижну обізнаність в усіх питаннях».

Надійним тилом для Павла Кириловича була родина, підтримка дружини Ганни Андріївни, яка ділила з ним всі радощі та негаразди, додавала сил любов дітей та онуків. Незважаючи на напружений до краю ритм життя, Павло Кирилович був чудовим татом.

Працівниця районної бібліотеки Ольга Дудченко у своїй кореспонденції «Ім'я, увіковічнене вчинками» («Придніпровська зірка» за 07.11.2014 р.) наводить цікаві спогади доньки П. К. Михайлевського Н. П. Степаненко, ось деякі з них: «Коли я народилася, батько з Києва прислав мамі апельсини, щоб порадувати її, на які скинулися всі хлопці»...

Наталія Павлівна добре пам'ятає, як батько садив її у «бобика» і їхав на нараду, а вона довго-довго чекала його у машині. Дорога для маленької дівчинки, якою б довгою вона не була (адже район великий), закінчувалась дуже швидко, тому що батько постійно розмовляв з донечкою. Розповідав казки, вірші та про дерева, що зустрічались на їхньому шляху...».

Родина і батько-керівник, який має віддавати себе людям, постійно бути на передовій – це завжди складний компроміс життя, але П. К. Михайлевський розв'язав цю складну дилему: його приклад життєвої самовіддачі став для дітей, онуків, правнуків потужним виховним фактором.

Про таких, як Михайлевський, кажуть: ці люди згорають у праці, мов смолоскипи, освітлюючи шлях іншим. Павло Кирилович прожив лише 64 роки, пішовши з життя 15 березня 1976 року.

Олександр ГОЛОБОРОДЬКО

На світлинах з родинного архіву Михайлевських: Павло Кирилович – на своїй передовій, серед людей.